Домовилсь вчора з Русланом ввечері на мультик сходити (Монстри на канікулах 2). Він ніби забронював квитки. Все добре - зустріч в силі. Їду в Магелан. Розумю, що вже трохи запіснююсь. Але байдуже, там однак ще реклама хвилин 10. Уже майже доїжджаю - дзвонить Руслан.
- Ну ти де? Давай швидше.
- Уже під"їжджаю. Не хвилюйся - однак реклама.
- Та ні, реклами не буде.
- Ей, чому?
- Квитків немає.
- Як? Ти ж забронював.
- Ех, неправильно забронював.
У мене закотилась губа, очі налились слізьми. Їду вже "хандриста".
Обізвала його криворучкою, понила, що хочу на мультик. А він піся роботи - стомлений жахливо - йому явно не до мого скиглення. Але він, збирає рештки сил, і таки намагається мене заспокоїти. Пообіцяв наступного разу сходити.
Ну раз з мультиком не вийшло - пішли по магазинах. Пощастило йому, що я терпіти не можу шопінг. Тож ми швиденько пройшлись, я собі так нічого і не вибрала (ну як завжди) і ми з легкою душею (шукали ж, чесно) пішли в кав"ярню. Коли ми вже збиралися іти, працівники на нас косилися здивованими поглядами. Чому? Бо ми почали дуркувати. Кидалися моїм хомутом (шарф такий), я лоскотала його, коли він одягав мені куртку. то не міг її застебнути, почав трохи психувати. Ми штовхались заламували руки - дурники, загалом. Врешті-решт вийшли. Кава, певно, трохи розбудила його, бо на вулиці почав дуркувати ще бльше. Закинув мене на плечі (як Шрек Фіону:D) і давай кричати на всю вулицю: "Продаю мішок з картооооплею. Недорого". Потім почав крутити мене. Після цього спустив на землю, а сам відійшов. Я на ногах стояти не можу - голова крутиться, сварюсь на нього. Люди переглядаються. З горем навпіл знайшли, як йому додому дістатись. Ось такий вечір видався.
P.S. Перевіряйте, чи забронювали квитки, бо не у кожного є такий Руся, що зможе підняти настрій:)
Немає коментарів:
Дописати коментар