Пам'яті світлої людини

Та я ж про тебе зовсім мало знаю,

Але куди ідеш ти? Не втікай.
Посить іще хвилинку, я благаю.
Ти мій ковток життя і спогад - зачекай.
Ти спогад про щасливеє дитинство,
Про теплі руки - вже таких нема.
А ти ідеш - віддала верховенство
Душі холодній, у якій зима.
Тепер ти лиш в моїх думках лишилась,
Хоч мало знаю - та глибокий слід.
Ти тяжко й мужньо із долею билась,
А в час спокійний скинула свій цвіт.
Ні, не спокійний, він важкий і зараз,
Тобі ж ще важчий, бо то не життя.
Пробач, що в пам'яті зітреться образ,
Пробач, рідненька, - нема вороття.
Побачити тебе б іще на хвильку,
Та неможливо це - далеко ти.
Та не печалься, спи тихенько.
А я прийду - не можу не прийти.