А я їм диньку з Кіпру))

Ось така от суконька)

Екстремальна начитка

Сьогодні довелося начитувати підводки на камеру. Так склалося, що мене обрали ведучою.
Новини побачила вперше. Учила слова,поки напарниця начитувала свої тексти. Вжахнулася від свого неуміння мобілізуватися. Це було нелегко, але я це зробила і винесла кілька правил:
- перед начиткою прочитати тексти, хоча б 5 разів)
- якщо не можу вимовити слово - підбирати синоніми, або ж змінювати речення
- не завчати текст як вірш,а запам'ятати ключові слова і розповідати від себе
- за можливості уявити, що говорю не на камеру, а розповідаю новину друзям
- якщо проблеми з мовним апаратом (на щастя, хоч тут проблем у мене не було), проговорити скоромовки
- говорити з емоціями - я не робот!
- і поводитися теж природньо
От. Не знаю , що з цією начиткою, сумніваюсь, що щось путнє, але трохи досвіду набралась

як же я обожнюю затори

Складається враження,  ніби машини відчувають, коли я поспішаю , і спеціально плетуться зі швидкістю равлика. Ррр

Коли ти жайворонок

Що роблять люди о 6 ранку? Більшість спить.
Що робить Лана о 6 ранку? Правильно, монтує відео:)
Потім збирає малого в школу. Спроваджує його туди ж.
Вмикає Ундервуд, далі монтує.
Йойк, уже майже дев"ята, час сідати писати підводку. Ні-ні, не під горілочку щось писати, а підводку - вступ до сюжету:)
Непоганий початок дня.
Журналісточка...)

Перша клубничка:)

Сусіди 2

Ходила учора на фільм "Сусіди 2". Дурнувата американська комедія, у якій перекраслюється абсолютно усе моральне.
До чого опустилися режисери, якщо у весь цей бруд втягнули дитину? (за сюжетом, вона грається вібратором, як лялькою, батьки спокійно лаються при ній, при цьому розповідаюч, що вони її прекрасно виховують)
Наркотики, п"янство, розгульний спосіб життя, аморальність, бруд, духовний і моральний занепад - чи це обличчя нашого сьогодення?
Комедія "тупо поржати" перейшла межу дозволеного. У ній до повної картини не вистачало лише порно сцен.
Дякую, голівуд, за зіпсований настрій.
Сходила, блін, посміятися:(

Ревнощі отруюють життя

Я за гороскопом овен. Овни мають жахливо упертий характер (ну барани ж:))
Ось я чистокровний баран: запальна і вперта.
Розкажу історію однієї знайомої. Вона має чудову сім"ю. Прекрасного чоловіка і двох дітей. Її чоловік її обожнює: допомагає, хвилюється, щоб вона завжди була щасливою, виконує усі прохання. Вона ж у свою чергу відповідає взаємністю. Таку ідилію, певно, важко знайти. Вони, здається, узагалі не сваряться. Єдиним приводом для сварки була одна людина. Знайома чоловіка. Якось подружжя посварилося через побутову дрібницю, в якій якимсь чином була замішана і та жінка. Потім вони, звісно, помирилися. Здавалося б усе чудово.
"Я ніколи більше не згадувала цієї сварки, адже таких дріб"язкових стається десятки, типу хто винесе сміття, хто дітей з садочка забере". Та жінка переїхала в інше місце, здається, вийшла заміж", - розповідала мені В (не хочу називати імені, бо навіщо?:)).
"А потім якось в розмові ми згадали про неї. Я не знаю чому, але розсердилась. Чоловік почав захищати знайому (справді, я безпідставно так грубо говорила про неї). З тих пір я стала агресивною, сама часто провокувала чоловіка на сварки, звинувачувала, що та жінка йому подобається. Я сама не могла пояснити своїх дій. Чоловік був у розпачі, він не міг мені довести протилежне, хоч дуже намагався, він просто не розумів, чому я РЕВНУЮ до людини, яка живе за сотні кілометрів і з якою вони бачаться раз  в місяць чи, навіть, кілька місяців (вона живе в одному місті з його батьками). Чим більше я нагадувала про неї чоловікові, тим більше відповідно і він про неї згадував. Ця ненависть отруювала моє життя.
Я знайома з усіма його друзями, окрім неї, можливо, саме тому була така агресивна.
Я розуміла, що наш шлюб може розпастися через мене, через мою негідну поведінку, але навіть тоді звалювала усю провину на ту жінку.
Почала читати Біблію, звертатися до психологів. Але, на жаль, мені нічого не допомагало. Проблема була у моїй голові - я вигадала собі уявного ворога.
А одного дня я вирішила спробувати просто стерти її з мого життя. Не згадувати. Я розуміла, що це подруга дитинства мого чоловіка, тож вирішила, стиснувши зуби, змиритися з тим, що у мого чоловіка можуть бути подруги.
Я завжди повторювала собі "дурепочка, подивися, він живе тобою" і, знаєш, допомогло. Я щодня називала, що він робить для мене, для дітей, як він старається. І він виріс у моїх очах, а та жінка зменшилася до розміру комашки, вона стала такою непомітною, що, коли чоловік приїжджав від батьків і казав, що зустрічав її, я ставилася до цього без краплини агресії. З тих пір я знову закохалася у свого чоловіка і пообіцяла собі не ревнувати без приводу, адже навіщо труїти саму себе? Ревнощі, це страшна отрута, інколи, навіть, смертельна".
Я так здивувалася цій розповіді. Не знала, навіщо вона мені це розповіла, адже у мене все прекрасно. Ревнощі, пф, ні, не чула, я ж найкраща:). Але місяць тому я помітила, що перетворилася на свою знайому в минулому. Я сама себе почала труїти безглуздими ревнощами. І ось зараз ця історія мені згадалася. Допомагає мені зберігати теплі стосунки.
Можливо, ще якійсь нещасній допоможе))

Ранок добрий. Прокинулася від повідомлення керівника "Ні, робити спільний сюжет не можна". Класно ранок почався. Але, як сказав мій знайомий, "трудности нас закаляют". Тож я маю 3 години 10 хвилин на те, щоб десь узяти відео, накласти на нього звук і змонувати це все.
Ну що ж - час пішов:)

Коли паскудний настрій, але у тебе є чудовий хлопець;)

19 травня. День вишиванки

Кохання - не слова, а вчинки

Я - закостенілий романтик. Справді, від мозку і до кісток. Хоч маю досить хороший як для дівчини характер, але...звісно, як же без але:)
Ось і напишу про своє "але".
 Мене щоранку потрібно будити повідомленням "добрий раночок", щовечора вкрадати спати смс "на добраніч, сонечко", після кожної розмови по телефону казати "я тебе кохаю", ще непогано надсилати романтичні пісеньки, ах, ледь не забула...квіти. Дарувати квіти, без приводу, хоча б раз на місяць. Ну а ще я маю знати, де ти є і з ким. І не гуляти один на один з дівчиною - хоча б утрьох.
Як мене таку витерпіти? Ну терпіти мене не треба, а от кохати можна. Усе просто) Якщо ви не виконуєте моє "але", можете бути вільні;)
Мій хлопець, на щастя, мене кохає, а не терпить. Здавалося б цукерково-букетний період мав би вже пройти, але ненаглядний усе ще мужньо тримається. Правила виконує майже 100-відсотково)
А тепер поговоримо про "майже".
На роботі вони зараз мають серйозний проект, тож вільного часу у нього немає. Робота відбирає усесь час.
Що це для мене? Та це просто трагедія! Два тижні я "вмирала" від нестачі уваги. Де зникли фрази "моя принцеса", а де мої смс, чому так рідко приходять? Коли вмикала розум, то заппокоювала себе тим, що людина на роботі. Але згодом прокидався мій романтик, і я ридала навзрид, що я бідна-нещасна, покинута.
Сьогодні ж у мене трапилася неприємність: важливі файли з карти пам"яті мій комп"ютер не хотів читати. Я в сльозах телефоную хлопцю. Розбудила його. А йому сьогодні знову на роботу. Однак, він бере свій ноут і їде до мене - рятувати файли і мене від істерики.
Приїжджає з важелезним рюкзаком, зефірчиком (його я їм, коли хандрю) і льодяниками. Намагається щось зробити з файлами, але, певно, то вже був кінець недовгого життя файлів.
Не склалося...але час не  стоїть на місці, тож відправляю його на роботу.
І так, мораль сєй басні такова: щире кохання проявляється у вчинках, але і без романтики мене лишати не треба;)

Друзі vs неприємності

Травень уже закінчується, а я зовсім нічого не писала. МІй ритм життя зараз настільки шалений, що не встигаю, навіть, інколи поїсти.
Що нового? Сесія починається) Майже влаштувалася на роботу.
Загалом, усе чудово. Коли ритм уповільниться, почну частіше писати.

Треба, як завжди, якусь життєву історію написати:)
Ну що ж, розкажу історію про дружбу.
Друзі пізнаються в біді
Учора поїхала знімати репортаж. Усе добре назнімала відео. І лекцію, і експерименти цікаві: дим швидке замороження рідким азотом, голос людини, коли вона вдихне гелій - загалом, краса...
Аж тут постало питання - треба щоб хтост мене в кадрі зняв. Друзі теж по зйомках роз"їхалися. Телефоную ще одному своєму дружбанчику, а він у цей час саме свої проблеми вирішує в іншому кінці Києва, тож допомогти не зможе. Зі Світловодська приїхав мій знайомий і запропонував прогулятися, "опа" - подумала я, ось і ооператор знайшовся) але не тут було, він на Хрещатику і скоро їде, а я на Голосіївці - не склалося...
Робити нічого, знімаю поки сама. Аж тут мені пише мій старий знайомий, запитує, як справи, що роблю. Відповідаю як є: на зйомках, та усе добре, але оператора немає.
І тут він пропонує свою допомогу. Це був наче грім серед ясного неба. Від кого-кого, але від нього я точно такого не очікувала.
Познімали. Я приїхала додому, зі спокійною душею лягаю спати.
Зранку прокидаюся, перекидаю файли на комп"ютер, а їх немає. Певно, вірус. Істерика - це дуже ніжна назва мого стану. Плач, кусання губ, виривання волося...
На допомогу, почувши мій заплаканий голос з Києва у Вишневе приїжджає мій хлопець, тягнучи свій ноут - а раптом пощастить. Але ні, чуда не сталося. Відправляю його на роботу (так, замість того, щоб перед роботою виспатися, він приїхав рятувати мої файли).
Ми з групою робимо спільний випуск, тож попереджаю усіх, що я без відео. Аж тут пише подруга і пропонує СВОЄ відео розділити зі мною, написати у співавторстві.
Соїй вдячності усім цим людям просто немає меж. Дякую, що ви є в моєму житті.
І так, немає безвихідних ситуацій - правильне рішення саме приходить раптово ;)

Пустою пусткою укрилася самотність

Пустою пусткою укрилася самотність.
В ній я стою. Лиш я, вона і все.
Така  близька, сумна невідворотність.
Сховалася. Сховала. Лиш лице...
Лишила, щоб ясним був мозок,
Щоб очі ще могли пускать сльозу.
Прийшло щоб розуміння, наче морок.
І поламало, як тонку лозу.
Сама. Одна. Беззахисна. Мала ще.
Де казка та? Куди зникла вона.
Холодний дощ мені по тілу плеще.
А у душі сховалася зима.
Дивлюсь, пташки щебечуть і радіють,
На вулиці панує вже весна.
А у моїй душі ледве жевріють.
Незламні панночки - любов це і краса.

Голосіївка

Парк у Голосіївці - це просо казка. Насолодитися природою там можна сповна. Відпочити з друзями, сходити на пікнік, пофотографуватися, або ж заглибитися у себе - сміливо вирушайте.

за вікном весна, а я знову зуміла захворіти

коли брат уміє фотографувати:)

від юного фотографа

Весняні фото

Джентльмен з 15

Ідемо  вчора з Платохою, розмовляємо про дівчачу логіку. Він у своїх 9 уже знає, що істоти жіночої статі з їх схибленими поглядами - це "відірви  викинь".
Говорили про квіти, сказала, що б не дарував дівчинці ЖОВТІ, адже забобони це у нас у крові, і хай букет буде зі 101 квітки, але жовтої, дівчина образиться.
Він, здивовано глянувши на мене, сам до себе сказав: "Треба буде Ані сказати, щоб не вірила у ці дурні забобони"
Потім я почала його повчати: двері відчиняй, скажи мені компліменти, подай руку, щоб через дорогу перевести....
Через 5 хвилин повчань він не витримав і з його вуст злетіла фраза:
"Доця, я цю всю теорію знаю, але я ще дитина. От буде мені 15 - стану я цим джентльменом"
Чекаю його 15-річчя)

Юпі, я вдома

Учора повернулася додому - обожнюю рідні стіни і пейзажі за вікном. І хоч в гостях було прекрасно - мої дорогесенькі усі зустрілися, я шалено була щаслива з ними поспілкуватися - та дім є дім. Пів дня провела на вулиці - гуляла  братом і подругою. Мене черговий раз переплутали з його мамою:) Дивуватися перестала ще рік тому, тож на питання касира в парку атракціонів "чи хлопчик на мене схожий?" просто усміхнулася і сказала: "звісно, на мене":) Ну бо справді схожий. Сьогодні повезу Платоху на плавання. Збираюсь, слухаю музичку - насолоджуюсь домом

Поїздочка: затор у 5 смуг і зустріч з чудо а-ля патріотом

От і закінчилися вихідні з моїми рідними. У нашої невеликої рідні є традиція - на Пасху три сестри (мамунька, хрещена і Алочка ), їх діти і діти їх дітей збираються у середньої сестри (моєї хрещеної) Іри на Одещині.
Нам їхати найдалі - 400 км. Але завжди цікаво - якось ми зустріли доброго дядю-поліцейського, але цього разу теж без пригод не обійшлося:
1. Це норма на свята стояти в заторах аж до Білої Церкви. Але в такий я втрапила вперше. Машини їхали у 5(!) рядів там, де є лише 2 смуги. Яким чином?  По двох, як і треба, по обочині, що правіше, по траві, що розділяє наші смуги від зустрічних,там, де знаки стоять. Ми їхали по зустрічній смузі. Але швидкості це нам не додало. Ми, швидше, повзли. Нас обігнав велосипедист, який неквапно їхав порід дорогу і збирав (!) гриби. (Тож будьте обережними з такими продавцями). Що у цей час робила поліція? Так-так, вона була. Дві машини. Вони, розуміючи бідолах, які намагаються вибратися з Києва, "зганяли" машини, що їхали по траві між смугами, або на свою смугу, або ж на зустрічну (а що поробиш? )
2. Уже в Одеській області ми побачили машину, у якої позаду на склі було наклеєне жовто-блакитне сердечко, а попереду прапор України. Усе було б нічого, якби не російські номери. Цн що збій системи, маскування чи бояться, що "бандерлоги" поб'ють? :D