Моє дивне бажання, або чому не варто закохуватися в Лану

Про те, що я дивачка, і маю свої причуди, знає все моє оточення. Сьогодні у мене з'явилося чергове бажання. Можливо, сформоване воно було на грунті релігії. Нещодавно зацікавилась вивченням релігійної літератури, і самій цікаво, і по програмі нам потрібно Біблію і Коран прочитати. Тож ознайомлююсь потихеньку. Сьогодні я зрозуміла, що маю неперепорне бажання піти зі своїм хлопцем, якщо ми будемо впевненими, що і надалі будемо разом, в церкву і попросити батюшку поблагословити нас на стосунки, не на шлюб, а саме на стосунки. Хоча, мабуть, так не можна. Але я хочу. Ось така дивачка:)

Про нашу любу слабку сильну стать

Любий щоденнику, сьогодні я розкажу історію про гідний чоловічий вчинок. Отож, іду я на маршрутку, час пік, усі з роботи. Якраз моя під'їхала, розчинилися двері, і люди стрімголов наввипередки почали займати місця. Як не дивно (можливо це нормально, але мене щоразу дивує), їхала я в "чоловічій" маршрутці, тобто контенгент чоловіків переважав. Я заходила однією з останніх, тож місця мені, звісно, не дісталось. Лише 6 місць були зайняті жінками, на решті ж солодко розмістили свої стомлені мужні тіла представники чоловічої статі. Коли зайшла я, всі дружно підвели голови і так само дружно опустили їх. На те, що мені ніхто не запропонував сісти, я не образилась. Хто я їм така? І за які заслуги вони мають пропонувати мені місце? Лише через те, що я дівчина? Ні, це безглуздо. Ще невідомо, хто з нас більше стомився. Звісно, я розумію, слабка сильна стать, недорозвинена у-хромосома...(і це не в образу хлопцям, просто природа у них така. Вчителька з біології завжди казала нам, дівчатам, оберігати, захищати і леліяти наших захисників), однак, я дуже ревно ставлюсь, коли носії у-хромосоми лінуються підняти свої, мабуть, свинцем налиті попки, і запропонувати місце вагітній жінці, бабусі, або мамі з дитиною.
Цього разу, нагадаю, маршрутка забита, коли до нашої дружньої компанії приєдналася жінка з маленькою дитиною (хлопчику десь 5 було, ще букви добре не вимовляє), реакція на неї була така ж, як і на мене, обуренню моєму не було меж. І лише один ЧОЛОВІК, певно єдиний на всю маршрутку, через кілька хвилин таки поступився місцем. Мені захотілося зробити з ним селфі і вручити медаль. Не перевелись ще такі...
Юнаки, демонструйте, що ви не просто носії у-хромосоми, а справді сильна стать, на яку ми, дівчата, зможемо покластися, і ми любитимемо вас ще сильніше.

Мій потік свідомості

Сьогодні випав перший у цьому році сніг. І хоч я не люблю зиму і холод, однак відчуття було якесь...казкове. Я вибігла на балкон і давай фотографувати. Люблю дивись на небо, коли сипле сніг. Відчуваєш себе як у скляній кулі, яку потрусиш - і починають танцювати сніжинки. На жаль, зима у мене асоціюється з Новим роком. Чому на жаль? Бо я з тих диваків, що не люблять Новий рік. Адже саме з настанням наступного року ти розумієш, що час летить невпинно, згадуєш скільки усього не встиг зробити. Післязавтра перший день зими. Починається новий сезон. Білосніжний, казковий, однак сумний сезон...

Мій Платончик)

А у нас сніг випав)

Коли дорогу СІРА кішка перейшла

Кажете, чорна кішка до біди. Та де там... Отже, після того, як я дописала сьогоднішній ранковий запис, я зателефонувала Андрію з Першого, запитати, чи все в силі, він сказав, що не встигає і щоб я після другої пари під"їхала. Ну ок. Посиділа трохи і почала збиратись. Вийшла з під"їзду, аж тут мені дорогу кішечка перебігла, сіренька така, пухнаста. Сіла і дивиться на мене, нікуди не йде. "От хитрюга", - посміхаюсь до неї і йду далі. От тут все і почалося. Вийшовши з двору, я згадала, що забула форму для фізкультури, а ще сміття не викинула. Дивлюсь на годинник - нічого, встигну повернутись, однак раніше вийшла. Підіймаюсь на 5-ий поверх. забираю речі і сміття і спускаюсь. Дійшла до другого поверху, аж раптом згадую, що забула зошит узяти, який мала дівчинці дати. Сварячись на себе усіма словами, які тільки знаю, знову підіймаюсь у квартиру. Забираю той чортів зошит, спускаюсь і йду. Викинула сміття. Фух, невже нарешті це все закінчилося. Ага, подумала, що в казку потрапила? Не тут то було. Дивлюсь на годинний. От бляха-муха, запізнююсь уже. Мдааа, вийшла одна раніше. З усіх сил біжу на маршрутку. Поки стояла на зупинці чомусь вирішила заглянути в пакет з формою, аж раптом сюрприз, а майки там немає. Від розпачу дзвоню мамі. "Ну така доля, якщо скільки разів додому поверталась та ще й річ забула, отже не треба тобі на фізкультуру йти". Ех, вирішила послухати мудрої поради. Приїхала в інститут, і що б ви думали, я не запізнилась, але тепер це вже не важливо. Пішла в їдальню, де просиділа всю пару. Після цього пішла на зустріч з чоловіком,який пробув 100 днів у полоні ДНР. Думаю, не потрібно пояснювати, наскільки складною була лекція. Усі півтори години проревіла. Нелегко залишатися байдужим, коли розповідають про те, як там ті виродки (назвала б по-іншому, так виховання не дозволяє) усю ніч катували 60-річних бабусю й дідуся - до ранку вони померли...
Однак моя ненависть до ворогів перетворилася у злість до однокурсника. Я йому дуже вдячна за цю зустріч, однак, коли він зупинив розповідь пана Валерія, щоб показово роздати грамоти (навіщо ці грамоти були не розповідатиму - чергова його авантюра), я була ладна його привселюдно вилаяти. Та замість того, щоб ці папірці роздавати, потрібно було Валерію Макеєву квіти подарувати і в ноги поклонитися. Такою сердитою давно не була...
Відсиділа пару, думала на Перший поїхати. Ага, де там, бац, і нам ще одну пару поставили. Сходила на стажування...
Відсиділа і цю пару. Пішла з Наталкою на зупинку. Побачила тролейбус - почала бігти до нього, на ходу прощаючись з Наталочкою. Фух, встигла, якийсь добрий чоловік квиточок мені дав. Та невже о пів на восьму день нарешті поліпшується. Ага, розмріялась - виявляється не на той тролейбус сіла. Змирившись із сьогоднішнім сірим днем, пересідаю на інший. А я ще й пости не встигла сьогодні, тільки булочку в їдальні купила, тож вирішила свої невдачі заїсти дабл чіз меню в макдональдсі. Після цього сіла в маршрутку і поїхала додому.
А закінчився мій день тим, що я отруїлася - з"їденої булочки вистачило. (це не макдональдс, бо недобре себе ще в інституті почала почувати).
Сподіваюся, що це всі невдачі на сь
огодні, тож піду спати, щоб ще, чого доброго, чогось не трапилось...

Я повернулася на Перший

Привіт щоденничку, щось із цими фото і відео зовсім припинила писати. Отож, у мене все чудово. Вчора, день був навіть дуже непоганим, якщо не зважати на деякі проблеми зі здоров"ям, але то все проходить:) Ранок мій почався з....уже навіть не пам"ятаю з чого, еммм, ну, певно, з того, що я прокинулась. Так-с, учора був понеділок. Ага. Я спустилась зі своєї кімнати, сказала мамочці добрий ранок, а вона змусила мене поїсти. Хоч як я не відбивалась - не вийшло) Зайшла у фейсбук, а там повідомлення від Андрія - керівника міжнародного відділу новин на Першому - "...Ще таке... твої колеги продовжують ходити до нас на стажування. Тепер - із теоретичною перспективою влаштуватися на Першому в міжнародний відділ. Якщо тобі було цікаво - приходь теж....". Я розпливлася в посмішці - авжеж прийду. На цьому день приємностей не закінчився. Першу пару якось відсиділа, на другій намагалася відповідати, однак глуха стіна небажання почути мою відповідь притиснула мене, але нехай. А поооотім прийшла черга третьої пари, до якої я старанно готувалась, незважаючи на те, що в голові були зовсім інші думки, приміром, "от би ліки не забути випити" чи "хоч би не зірватися на комусь, через власні проблеми", так от - це була залікова з української мови. Ну ішла я на неї не з таким ентузіазмом, з яким я зараз описую, однак..., ой, просто пишу далі. Ми сіли, написали. Настав час виставляти оцінки, Уся група молодчинки - жоден нижче ніж на 18 з 20 не написав. Мої сонечка... Загалом, щастям для нас було те, що ми вже закрили перший залік, юху) У 2-х осіб з 12-ти трійки, а всі інші постаралися на славу, хіх. у мене 95 - це п"ятірка) При виставленні балів за модуль (ну це типу півріччя в школі, але у нас це за четверть, так як предмет уже закінчився) стався казус, коли у мене за модуль із максимальних 40 вийшло 44. Ну ми уявили, що зайвих 4-х немає:)
Потім я побігла на Перший, де написала один матеріал, а зараз збиратимусь його правити, щоб в ефір пустили.
Поки що це все, повернуся додому ще щось напишу;)

Про Індію

Операція "У"

Укрупнення ВНЗ: чому і навіщо

Укрупнення вищих навчальних закладів не на жарт стривожило студентів. Історія з об’єднанням ВИШів почалася ще 2008 року, коли був виданий указ Президента України «Про забезпечення дальшого розвитку вищої освіти в Україні».

«Забезпечити вдосконалення протягом 2009-2010 років  мережі вищих  навчальних закладів державної і комунальної форм власності, створення укрупнених регіональних університетів з метою  посилення наукової та інноваційної складових їх діяльності»

У 2014 році естафету операції «укрупнення» від екс-міністра освіти, науки, молоді і спорту Дмитра Табачника перейняв діючий – Сергій Квіт, прокоментувавши рішення так:

«Сьогодні в країні більше 800 вищих навчальних закладів, з яких 250 університетів. Україна не може собі дозволити такої кількості вищих навчальних закладів, тому буде відбуватися зменшення їх кількості, зокрема шляхом укрупнення і створення дослідних центрів, але при цьому буде підвищуватися рівень якості освіти».

Цього року укрупнення торкнулося Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука, який хочуть приєднати до Київського університету імені Бориса Грінченка.

Студенти вже більше місяця намагаються вибороти право на існування, як окремий ВНЗ.

«Дуже прикро, вступивши і провчившись три з половиною роки в художньому ВИШі, на виході отримати диплом педагога. Так само лякає перспектива на залишок терміну навчання втратити частину хорошого педагогічного складу.» - обурюється студентка Дар’я Шило.

У 2003 році Інститут Бойчука вже намагалися насильно приєднати до іншого ВНЗ, однак тоді студентам вдалося відстояти незалежність навчального закладу.

Попередньою голосною справою було укрупнення у 2013 році найстарішого і найбільшого ВНЗ області  Ужгородського національного університету (УжНУ), коли під патронатом керівництва Міністерства освіти керівник донедавна маленького та невпливового Закарпатського державного університету Федір Ващук за півроку став ректором УжНУ.

«Ситуація з укрупненням є справді дискусійною. Є дві сторони цього питання: теоретична і практична. З одного боку, в Україні справді надто багато ВНЗ, тож створення одного великого з кількох досить непогана ідея. Однак, є і практична сторона, по-перше, укрупнюючи ВНЗ необхідно розраховувати на те, що усі спеціальності повинні повністю дублюватися, що інколи є досить проблематично, по-друге, є проблема з наданням студентам гуртожитків. Як мені раніше повідомили, близько третини студентів, ВНЗ яких укрупнили, не були забезпечені гуртожитками. І, по-третє, є ще особистісний фактор, коли студент не хоче переїжджати, наприклад, зі свого рідного міста в центр. Йому це психологічно важко.» - коментує переваги і недоліки укрупнення вищих навчальних закладів політконсультант Микола Спиридонов.

Фортепіано

Останні плоди осені

Зацікавлений погляд

Ггрибочок

Те відчуття, коли снідаєш гріночками, приготованими з любов"ю, а насправді хочеш котлету

Сердечко трішки кривеньке вирізала, але яке вже є)

шкода, якість підвела:(

Під ліхтарями ІЖ

Дякую Валерії за фото :)

День, що видався на славу. Про день студента

День був абсолютно безглуздим, однак насиченим і цікавим. Почалося все з того, що я НАРЕШТІ відновила банківську картку, яку у мене вкрали разом із гаманцем. Потім поїхала на пари. Перша була лекція, де нас попросили взяти участь у соц опитуванні. Іншу частину пари провів мій однокурсник, який запитав у викладача, чи можна, щоб ми самі провели пару - день самоврядування таки... Говорив усіляку дурню, читав нам поезію, загалом у нас було 40-хвилинне шоу:) насміялися.... він, як новоспечений викладач, відпустив нас на 10 хвилин раніше) Потім у нас "вікно" було. І що ми робили? Правильно, пішли їсти:) пів пари просиділи в їдальні, решту провели, фотографуючись. І ось, нарешті, дочекалися третьої пари, на яку, звісно, ніхто після "вікна" іти не хотів. Однак довелося. Лунає дзвінок. Заходить викладач. І починається та ж сам історія "а можна самі..." (тут уже я нарвалась:)). Викладач встав з-за столу і пересів на задню парту - гальорку по-народному. І жестом указав мені на журнал, мовляв, починайте. А я-то готова була;) Дістаю з сумки цукерки для заохочення. "Ну, хто розповість про прийменник?" Кілька одногрупників піднімають руки. Розповіли. "А тепер, для закріплення похідних і непохідних прислівників, зіграємо в гру. Потрібні двоє охочих". Усі трохи перелякано глянули на мене. "А хто візьме участь - тому цукерки". Заохочення подіяло) Решту пари проводили в такому ж форматі: хтось теорію розповідає, а потім граємо в ігри. Усі були дуже активні, просто молодчинки. Приємно порадували хлопці, які наввипередки бігали грати, аби якомога більше цукерок заробити. Після пари мене охопило неймовірне здивування - усі почали аплодувати і дякувати за цікаву пару. Я стою, як в трансі, посміхаюсь - такої реакції я не очікувала. Викладач теж похвалив. Йому сподобалось)
Але на цьому мій день не закінчився. Мене очікував ще один сюрприз, але то довго розписувати. Бо про те, як довго збираються дівчата можна розписувати вічність) Однак, учора я відкрила для себе дуже затишний ресторан "Веранда на Мельникова", а приємним сюрпризом було те, що додому я з квітами приїхала:)
Тож день видався на славу

Усіх студентів зі святом)

Іду в інститут на святкування:)

Нова забава Лани)

Привіт щоденничку, ех, знову я припинила писати, але хочу скинути відео про Єгипет. Чому Єгипет - просто брат мій дуже любить цю країну;)

Сон творця (казочка від Ланочки, чи, швидше, міф на ніч)

Серед безмежного хаосу велична і непереможна сила створила маленьку блакитну крапку -  і була то наша Земля. А сила та був Бог.

У перший день створив Він небо і землю, пізніше світло відділив від темряви, на третій відділив землю від води. Після цього Він повелів з'явитись на землі рослинам і деревам, а дня четвертого осяяв Землю небесними світилами – сонцем і місяцем. На п’ятий створив дрібних істот і птахів. А шостого – нас, людей. Після плідної праці вирішив Бог спочити.

Сниться йому сон: поля зеленіють, під легеньким вітром колишуться дерева, перегукуються птахи. Аж чує:

-         Агов, Дано, пускай води по лісам і долинам, нехай природа прокидається, дерева і кущі сил набираються.

-         А що, Стрибоже - вітрів боже, замало вод я віддала? Дивися, квіти розпустились.

-          Хо-хо, та бачу-бачу, але ж ти дівчина-забудько. Про квіточки пам’ятаєш, а явір, велетень наш, ніяк напитися не може, мало йому вологи.

-         Виправлю, брате.

-         Агов, Кас’яне, буди Матір, нехай розпушується, рослинкам важко такий твердий ґрунт пробити. Та й людям час вже про город подумати. Нуж бо, буди , сувора зима її, мабуть-таки, стомила. Навіть Поревіт не допоміг, хоча так щедро снігом її присипав.

-         Уже іду. Мам-о-о-о…

-         Жарооче,  не витрачай вогонь свій дарма. Зігрій всю Землю, допоможи природі прокинутись…

-         А що, Стибоже, вирішив покерувати нами? (сміється)

-         (сміється також) Ну що ж поробиш, брате. Я по всіх усюдах літаю, усе бачу, про все відаю. Знаю, де яка незгода трапилась, кому допомога потрібна.

-         Ну що ж, літуне, лети – буди дерева, хай прокидаються, шепотом світ будять.

Прокинувсь Бог. «Що за химерний сон?» А потім зрозумів: «Я душу вклав у творення Землі, тож частинки мене у всіх стихіях природи залишились. Ох, плідно я попрацював». Потішився з цього Творець, поглянув на Землю, а люди там ідолів виділяють і поклоняються їм. «Е ні, не можна так, як поклонятись, то вже мені цілому, а не частинам моїм». І з’єднав Бог усі частини докупи, і сказав людям: «Я є Бог. Єдиний і неподільний».

А потім стер людям спогади про божків, та залишився один хлопчина з України, про якого забув Всевишній. Виріс той, постарішав. І передав свої спогади наступним поколінням. Розповзлися вони по краю цьому. Так і народилися міфи.    

Спати...спати...спати

Завтра день обіцяє бути нелегким, тож я спатки вже

Із лекційної зали у стіни в’язниці Мордовії

Спогади

Крізь час з Василем Овсієнком

Лекція проводилася в невеликій аудиторії, тож місця всім не вистачило. Студенти сідали на сходи або ж просто на підлогу. У всій цій метушні спочатку ніхто і не помітив сивочолого чоловіка у вишиванці. Він сидів скромно за викладацьким столом, про щось говорив з ведучим дійства, переглядав якісь папери. Увагу запрошених більше привернули книги, які продавалися з метою збору коштів для бійців АТО. Там були гарні видання, деякі навіть роздавали безкоштовно.

Сергій, як завжди, завдяки харизмі, заполонив увагу аудиторії. Після своєї емоційної промови, до слова він запросив учасників заходу, які прочитали вірші Василя Стуса. Декламування дуже різнилося. Від бурмотіння з аркуша до душевного прочитання напам’ять.

Аудиторія стомилася від віршів. Своєю поведінкою вона дала нам, ведучим, зрозуміти, що потрібно терміново щось змінювати. А й справді, не за віршами ж вони прийшли, а лекцію послухати.

Руки тремтять…голос стиснений… Я стою за кафедрою, намагаючись сказати свої слова і оголосити виступ дисидента Василя Овсієнка. Зі страхом розумію, що інший ведучий – Сергій, - з яким ми проводимо захід, починає казати мої слова. У думках проклинаю його за те, що вмовив мене проводити цю зустріч, що сказав за мене слова, які я побачила лише сьогодні, що зібрав так багато студентів… Напарник передає мені слово. Десятки очей звернені на мене. Нічого робити – починаю імпровізувати. Так-сяк розповіла, Василя Васильовича презентувала.  Фух, викрутилась…

Сама сідаю в першому ряду, чуєься легеньке перешіптування студентів. Василь Овсієнко встав зі стільця і розпочав свою лекцію. У залі запанувала тиша. Усі боялися прослухати бодай одне слово. Своєю розповіддю про перебування в таборах Мордовії і про загибель Василя Стуса він так захопив аудиторію, що склалося таке відчуття, ніби ми теж побували у стінах в’язниці.

Багато питань задавати не довелося, дисидент сам охоче розповідав:

«За неправдивим рапортом Стусу присудили 15 днів карцеру. У сьомій камері працював Левко Лук’яненко, і коли нікого не було у коридорі Левко гукав «Василю, агов», чи там «Здоров», або ж «Ахи», і той відгукувався, але 4 вересня Василь не відгукнувся. натомість прийшло начальство, продзвеніли ключами, поговорили щось між собою і пішли. А вночі з 4 на 5 було чути якийсь шум в коридорі, то, мабуть, вони по-злодійському виносили тіло Стуса».

Пан Овсієнко розповів, що коли ввечері наглядач опускав нари, можливо, вони вдарили Василя по голові, а, може, через нестерпні умови у нього відмовило серце. Адже за офіційними даними причина смерті – зупинка серця. Була ще одна можлива причина – самогубство, а саме повішання. Однак дисидент заперечує це, оскільки під час удушення лице дуже спотворюється, а обличчя Стуса було спокійним, без гримас.

Після його розповіді на очі навернулися сльози. У повітрі витав дух страху і ненависті до колишнього режиму. У думках зринали образи загиблих у цьому таборі: Юрій Литвин, Олекса Тихий, Валерій Марченко…

Оговталась від роздумів через гул в аудиторії. Не зрозуміла, що сталося. Вслухаюся в слова пана Василя. Виявилося, таким несхвальним «у-у-у» студенти відреагували на розповідь про те, що адвокатом Василя Стуса, незважаючи на протести обвинувачуваного, призначили Віктора Медведчука, який навіть не намагався захищати дисидента. Навіть друг Василя Стуса Євген Сверстюк говорив про це: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».

Коли Василь Васильович закінчив розповідь, уся аудиторія, не домовляючись, піднялась і почала аплодувати. Така подяка була вища за будь-які слова. Це були оплески вдячності, співпереживання і надії. Надії на культурне відродження нашої держави. 

Коли Василь Васильович закінчив розповідь, уся аудиторія, не домовляючись, піднялась і почала аплодувати. Така подяка була вища за будь-які слова. Це були оплески вдячності, співпереживання і надії. Надії на культурне відродження нашої держави.Оговталась від роздумів через гул в аудиторії. Не зрозуміла, що сталося. Вслухаюся в слова пана Василя. Виявилося, таким несхвальним «у-у-у» студенти відреагували на розповідь про те, що адвокатом Василя Стуса, незважаючи на протести обвинувачуваного, призначили Віктора Медведчука, який навіть не намагався захищати дисидента. Навіть друг Василя Стуса Євген Сверстюк говорив про це: «Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката».

Дачний день

День сьогодні був насичений. Були і слова подяки від радості, були  сльози від горя. Почалося все з того, що папа сказав "Поїхали на дачу", ну проти папи не підеш, звісно, неохоче, але збираємось. По дорозі на дачу заїжджаємо в магазин. Ось тут мої батьки і вирішили наперед з професійним святом привітати (завтра день телебачення і радіомовлення). Я видурила у папи чохол на фотоапарат і нову карту пам"яті. Мамунька ж, знаючи мою неймовірну пристрасть до арахісового масла, вирішила порадувати мене черговою баночкою (боюсь, через кілька днів вона буде порожня:)). Приїхали ми на дачу, попрацювали, я пофотографувала. Аж заходить сусідка і запрошує нас бабку Марусю пам"янути - 40 днів їй завтра. Зайшли ми до неї  хату. І дивлюсь, усе таке знайоме, ось ліжко на якому вона влітку спала, а в іншій кімнаті піч, де вона взимку грілась. Розум говорить :завтра вже 40 днів...), однак свідомість не сприймає це. Сіли за стіл. Сльози полились рікою. Плакала так, що не могла потім зупинитись. Як уже сідали в машину, щоб додому їхати, розболілося серце. Світла пам"ять лишилась про неї. Нехай земля їй буде пухом...

Виконала перший челендж)

«Ліві» рятують країну

Розмова з політичним активістом «Лівого фронту»

«Лівий фронт» - організація, що об'єднує прихильників соціалістичного розвитку в Росії, а також в інших країнах колишнього СРСР. Головна мета Лівого Фронту - побудова соціалізму в Росії, а безпосереднє завдання - забезпечення єдності дій усіх, хто виступає за соціалізм і демократію. Ми поспілкувалися з членом політичної ради руху «Лівий Фронт», одним з найвідоміших активістів Дмитром Карасєвим.

- Розкажіть про діяльність Вашої організації.

- Наша діяльність різноманітна, від роботи з профспілками, до акцій прямої дії. Наприклад, останньою масштабною акцією було перекриття Садового кільця 6 травня 2015 - на честь солідарності з політв'язнями, ми провели там несанкціоновану ходу. Ми брали активну участь у захисті парку Торфянка в Москві, який хотіли вирубати, щоб побудувати там черговий храм .... Жителі розбили табір, влаштовувалися провокації, під час одного з рейдів поліції я і троє моїх друзів були затримані. До речі, тоді поліція затримала 46 осіб з числа протестуючих місцевих жителів і активістів, і жодного з православних бойовиків, які нам протистояли.

«Влітку 2015 парк Торфянка став ареною протистояння, запущеного початком будівництва храму»

Моє Тульське відділення зараз залишилося одним з небагатьох, яке проводить регулярні акції прямої дії. Через розгрому руху в 2012 - 2013 році, багато по суті припинили участь на вулицях, і займаються пропагандистською роботою. Деякі в Лівому Фронті взагалі засуджують тактику, яку проводимо ми з іншою частиною «Лівого Фронту».

Але взагалі, Лівий Фронт розвинувся саме на акціях прямої дії, які дуже добре висвітлювали ЗМІ, завдяки чому про нас знали люди.

Нещодавно стався розкол у націонал - анархістів з «Народної Волі», тож я паралельно приєднався до частини народників, що відкололися.

- Чому «Лівий фронт»? Чи пов'язано це якось з комунізмом?

- Чому «Лівий Фронт»? Тут треба дивитися на витоки створення організації. 2000-ті роки були героїчними роками акцій прямої дії. Тоді однією з найбільших лівих організацій був «Авангард Червоної Молоді», відомий, наприклад, такими акціями, як захоплення будівлі міністерства освіти. Ілля Пономарьов (нині депутат Держдуми, єдиний голосував проти анексії Криму і ховається за межами Росії) запропонував об'єднати в коаліцію Ліві сили країни - анархістів, соціал демократів, комуністів, загалом усіх.

Якийсь час комуністи справді переважали в «Лівому Фронті». Зараз тут  досить багато анархістів. Однак ми соціал революціонери .

Є й комуністи, умовно поділяю їх на антиавторитарних і авторитарних ... .Доходить, наприклад, до того, що один координатор поклав квіти до пам'ятника жертвам сталінізму - а інші координатори його осудили  і стали всіляко обіляти злочини Сталіна. Єдине, що можу сказати точно - у цих сталіністів майбутнього немає, більшість з них не бере ніякої участі в активній діяльності руху, а займаються начебто вивченням наукового комунізму і навішуванням ярликів своїм ідеологічним опонентам.

Так чи інакше, Лівий Фронт дуже різнорідна структура, коаліція прихильників соціальної рівності, куди багато людей прийшли, бо побачили боєздатну структуру, яка може протистояти владі.

- Як давно ви ведете активістську діяльність?

- Лівий Фронт виник у 2008 році. До цього активістську діяльність вели організації, що пізніше увійшли до нього, наприклад, «Авангард Червоної Молоді» з 2004 року перейшов до акцій прямої дії (а створений був взагалі в 1999).

Я веду активістську діяльність з 2011 року, але в Лівому Фронті з грудня 2013.

- Тож як так сталось, що Ви стали очолювати «Лівий Фронт»?

- Я став очолювати Тульське відділення з 2014 року, і трохи пізніше мене обрали членом політ ради

- Як багато людей в Росії не підтримують політику Путіна? І скільки активно виступає проти нього?

- Сьогодні, як не сумно, Путіна підтримує досить багато людей. Хоча, в порівнянні з тим, що було рік тому, підтримка тане. Наприклад, коли ти скажеш що Росія - процвітаюча країна - тебе засміють. Гарячих прихильників у Путіна не залишилося. Люди підтримують його зовнішню політику,- але будь-яка поразка у зовнішній політиці призведе автоматично до падіння популярності Путіна. Зараз досить багато людей активно протистоїть Путіну. Наприклад, на марш Пам'яті Нємцова вийшло 60000 чоловік, а тижнем раніше на антимайдан - всього 22000. Я оцінюю протестуючий потенціал мінімум в 200 000 чоловік. До того ж підтримка Путіна в найближчий рік-два почне різко падати (народ розчаровується і закінчується бюджет).Переломним моментом можуть стати вибори 2016 - 2018 років. На сьогодні різко збільшилася кількість протестів.

- Наскільки успішна Ваша діяльність?

- Не знаю за якими критеріями оцінювати, але порівняно з іншими лівими - ми одні з найбільш успішних. Хоча репресії досить сильно підірвали організацію (нас репресували найбільше). А якщо репресували – отже бояться.

У будь-якому разі нам потрібна нова коаліція. І з іншими лівими, і з усіма, хто готовий боротися проти режиму, за соціальну справедливість, проти тоталітаризму і диктатури. На жаль, є такі сили, і у лівих, і, особливо, у правих, які хочуть встановити лише більш жорстку диктатуру «Диктатуру партії», «Диктатуру нації», де вони стануть новими диктаторами, гнобителями і експлуататорами.

- Розкажіть про Ваші найвдаліші акції.

- З минулих акцій, наприклад, дуже вдалими були перекриття доріг у мерії Москви, коли наші хлопці перекривали її разом з медиками, яких виселяли з будинків. Потім, акція 6 травня, про яку вже було згадано. Зараз наші хлопці є в парку дружби. в Тулі ми нещодавно повісили банер "Час змінювати владу" на будівлю адміністрації області.  Поки акцій стало менше, через внутрішню реорганізації ... Але запевняю, це не надовго.

- Чи переслідують активістів? Якщо так, то наскільки небезпечна активістська діяльність?

- Переслідують.... У мене в квартирі були обшуки, у моїх друзів. У 2000-ті роки доходило до того, що людей вбивали на вулицях (як Юрія Червочкіна).

«Юрій Михайлович Червочкін - член Націонал-більшовицької партії (НБП), убитий в Серпухові.»

 У Росії існує спеціальна політична поліція - Центр протидії екстремізму, яка займається залякуванням активістів. Нещодавно, 12 червня, спецназ і ЦПЕ взяли штурмом квартиру, де жили мої товариші і тимчасово жив я (у ніч штурму мене там не було, тому для мене все обійшлося). Двох хлопців били, одному зробили надріз на вусі, погрожуючи його відрізати, вимагаючи визнання в тероризмі.

Нагадаю, що в Росії більше 200 політичних в'язнів, тільки тих, кого визнали політичними міжнародні організації.

- Навіть росіяни, що виступають проти політики Путіна, вважають, що Крим повинен бути російським. А як вважаєте ви?

- Однозначно, я різко проти анексії Криму. Хоча б тому що він сварить російський та український народи. Те, що Путін зміг посварити братні народи - це величезна трагедія ...  Я вважаю, доля Криму повинна вирішуватися демократичними процедурами, як аналог я бачу Белфастську угоду по Північній Ірландії.

«Белфастська угода  — мирна угода з метою припинення конфлікту в Північній Ірландії, укладена 10 квітня 1998 року між урядами Республіки Ірландії та Великої Британії.»

- Як довго Путін ще проводитиме війну проти України?

- Розумієте, ця війна вигідна правителям з обох сторін конфлікту. Путіну необхідно підтримувати цю війну, щоб він міг тицьнути пальцем у бік України і сказати народові  «хочете протестувати?  Дивіться, отримаєте війну». Путінський режим убив у росіян надію на краще життя, люди думають про те, як би не було гірше, а якщо і гірше - то хоч би не війна... Це йому і потрібно для підтримки свого режиму.

З іншого боку - Українському уряду клептократів теж потрібна війна, щоб можна було сказати українському народові – «не протестуйте, бо же і так йде війна, ви підірвете тил». І далі підуть грабувати країну ... На жаль, повільний конфлікт закінчитися або коли у Путіна кінчатися сили, або коли його режим впаде, або ж коли в Україні до влади прийдуть люди, які будуть воювати по-справжньому і не відводити, наприклад, війська з фронту на парад, поки на фронті в «котлі» гинули люди. І не відправляти боєздатні добровольчі батальйони в тил, копати окопи, ставлячи на передову новобранців.

- Який, на вашу думку, подальший розвиток подій в Україні і Росії?

- Розвиток подій може бути різним.... Я дуже сподіваюся на те, що в Росії у народу буде вибух, коли закінчитися стабфонд. Ліві соціал революційні сили повинні очолити цей процес, не дати його очолити різним ксенофобським і шовіністським, антидемократичним силам, в які вкладатимуть гроші різні олігархи (з метою збереження свого майна).

В Україні буде тривати повільний конфлікт, але, в будь-якому випадку, я не бачу місця для ДНР і ЛНР на карті світу вже через кілька років.

Жінка в армії: міф і реальність

Погляд

Власне фото

Проблеми жінок в українській армії

Від початку війни на Сході України жінки беруть активну участь у військових діях у складі добровольчих батальйонів, Національної гвардії та Збройних сил України. Однак, вони часто стикаються з проблемами, не пов’язаними із самою війною. Про перешкоди для жінок ми поговорили Марією Берлінською – керівником центру підтримки аеророзвідки, координатором проекту «Жінки на війні», Оленою Мосійчук – інструктором з медичної підготовки, службовець батальйону «Азов» і Вікторією Парада – підполковником Збройних сил України.

Армія це не фірма, це організація, в якій має бути передусім дисципліна, підпорядкованість і дотримання усіх вимог. Обмеження, які мають військові, напевно найбільші, військові не мають права самостійно виходити за КПП, він постійно під контролем і 24 години на добу командири знають і повинні знати, де знаходиться кожен їх підлеглий. Це нагальна необхідність, оскільки армія – це структура, яка повинна знаходитись в постійній готовності.

Вікторія Парада

Реально, жінки дуже мотивовані. Уявіть, якби чоловіку в сім’ї казали, ти не маєш служити, сиди вдома, виховуй дітей. Потім він приходить у військомат – ти не маєш служити, сиди вдома, краще виховуй дітей. Потім він приходить в батальйон, а йому кажуть, ти слабкий, краще б ти сидів вдома і виховував дітей. То хіба б він пішов служити? Жінці ж, щоб потрапити в армію, потрібно пройти через це. Уявіть собі, які там жінки, якщо вони пройшли всі ці етапи демотивації. Якби чоловік був настільки демотивованим, то в армії б їх залишилось лише кілька відсотків.

Марія Берлінська

Між іншим, в армії жінка перебуває в суто чоловічому середовищі. Вона щодня доводить чоловікам те, що вона військовослужбовець. Важкою кропіткою працею, виконуючи обов’язки на рівні з чоловіками.

Вікторія Парада

І навіть після добре виконаної роботи, чоловіки змірюють мене трохи осудливим поглядом. Мені подобається модель Норвегії, де призивають усіх з 18 років, незалежно від статі. Ось так і проявляється рівність.

Олена Мосійчук

Я вважаю, що необхідно дати жінкам рівні з чоловіками права, якщо жінка хоче бути військовим, то нехай на рівні з чоловіками доведе, чи зможе вона професійно виконувати свої обов’язки.

Марія Берлінська

Моя однополчанка з «Айдару» Ніна Дворецька сказала про те, що вона оформлена начальницею лазні, мене це дуже вразило, оскільки насправді вона ризикує життям на передовій. Ніна була з перших, хто пішли служити, відразу після Майдану.

Олена Мосійчук  

Існує думка, ніби є розпорядження Міноборони про те, що жінка не може перебувати в зоні АТО або на полі бою. Але це не правда, таких розпоряджень немає. Я сама повернулась із зони АТО наприкінці січня цього року. В нас є обмеження для жінок-військовослужбовців щодо призначення на посади, але у 2009 році був виданий указ міністром оборони, у якому був вказаний розширений перелік посад у тому числі і бойових, які жінка-військовослужбовець може обіймати в збройних силах. Однак, поки що у нас є достатня кількість чоловіків, які можуть обіймати керівні посади.

Вікторія Парада

Формується думка, що жінка взагалі не може потрапити в армію. Це не так, хоча представницям слабкої статі зробити це справді важче. А винен у цьому закон про збройні сили України, саме ця система не створила рівних прав для жінок і чоловіків на будь-яку професію. Адже професіоналізм залежить не від статі, а від бажання сумлінно виконувати свої обов’язки. 

Марія Берлінська

Розуміння важливості армії за останні 24 роки було фактично втраченим, з початку незалежності України ніхто не приділяв достатньої уваги армії. Ніхто в суспільстві не розумів, не чув і не бажав займатися її проблемами.

Вікторія Парада

Економіка нашої країни, звісно, зараз на нулю, однак держава зобов’язана забезпечити жінок-військових (та й чоловіків теж) формою, взуттям, засобами гігієни. Що, на жаль, робиться дуже повільно.

Марія Берлінська

А також дівчатам доводиться купувати форму самостійно, бо таких маленьких розмірів немає. Все розраховано на чоловіків.

Олена Мосійчук

ЛЬотчиця Надія Савченко мусила іти в Міноборони, щоб отримати дозвіл на польоти. Ми говоримо про цю історію, щоб не потрібно було кожній жінці для того, щоб отримати дозвіл служити, іти до міністра оборони, а добитися, щоб це було оформлено законодавчо.

Олена Мосійчук

На сьогодні є цілі підрозділи, які не мають офіційного оформлення. Наприклад, медичний корпус «Госпітельєри», у якому більшість жінок, знаходяться в напівлегальному становищі. Вони лізуть в саме «пекло» бою, щоб дістати поранених, але, натомість, не мають ніякого статусу, забезпечення чи форми. Фактично, для суспільства вони ніхто.

Марія Берлінська

Інколи дівчата в армії викладаються більше ніж чоловіки. Часто чоловіки мають ідейні поняття, що жінка повинна сидіти вдома і виховувати дітей, а чоловік повинен воювати. Проте, у мене інколи було більше сил взяти себе в руки і працювати на передовій ніж у хлопців. Тому що часом доводилось працювати не лише як санінструктор, а й коригувати вогонь. Я більше року була на передовій і спочатку до мене ставились як до маленької дівчинки. Деякі казали «Я з нею не поїду на передову – вона баба, буде істерити», але потім я їх ловила по полю, коли вони бігали в паніці.

Олена Мосійчук

Сьогодні в ЗСУ проходять службу 14 тисяч 332 жінки, а працюють 30, 5 тисяч цивільних жінок. Статус учасників бойових дій в АТО отримали 938 жінок. Це офіційна статистика Міністерства оборони.

Вікторія Парада

Тьма проблем пов’язаних з армією наразі є в Україні. Однією з актуальних є нерозуміння з боку чоловіків. Однак це не лише в Україні. В Естонії також є проблеми налаштованості серед чоловіків. В армії на питання, чи потрібна обов’язкова військова служба і для жінок. 70 % чоловіків сказали ні, 20 % сказати так, чому б і ні, а 10 % сказали, що їм байдуже.

Олена Мосійчук