Спогади

Ну все, ось і закінчивсятсьогоднішній день. На жаль, зі слозами. Сьогодні дізналася про смерть однієї дуже хорошої людини. Бабка Маруся нагадувала мені мою бабусю - бабусю Валю. Мені завжди казали, що я на неї схожа. Із чотирьох її внучок, я була найулюбленішрю, вона, навіть, якось моїй мамі сказала "Пробач, Віточка, але Роксолану я люблю більше ніж тебе". Ми з нею буои дуже рідні. Вона стала мені другою мамою поки батьки шукали квартиру, обживались в ній (а це десь рік, може більше). І взагалі, моє дитинство у бабусі пройшло, там я і в школу пішла. Але це вже було пізніше, коли мені було вже 5, тоді і померла бабусічка. Яскраво мені похорон запам'ятався. І вона в труні - спокійна така... І ось зараз, через 12 років помирає ще одна люди на, та, що освіжувала в пам'яті спогади про бабусю. Ну якось так... На добраніч.

Пам'яті світлої людини

Та я ж про тебе зовсім мало знаю,

Але куди ідеш ти? Не втікай.
Посить іще хвилинку, я благаю.
Ти мій ковток життя і спогад - зачекай.
Ти спогад про щасливеє дитинство,
Про теплі руки - вже таких нема.
А ти ідеш - віддала верховенство
Душі холодній, у якій зима.
Тепер ти лиш в моїх думках лишилась,
Хоч мало знаю - та глибокий слід.
Ти тяжко й мужньо із долею билась,
А в час спокійний скинула свій цвіт.
Ні, не спокійний, він важкий і зараз,
Тобі ж ще важчий, бо то не життя.
Пробач, що в пам'яті зітреться образ,
Пробач, рідненька, - нема вороття.
Побачити тебе б іще на хвильку,
Та неможливо це - далеко ти.
Та не печалься, спи тихенько.
А я прийду - не можу не прийти.

Добрий ранок, щоденнику, прокинулась я з чудовим настроєм, незважаючи на те, що Руслан мені хотів його зіпсувати. День обіцяє бути насиченим. Спочатку поїду на ВДНГ, де презентуватиму діткам професію журналіста, потім гайну на Перший (останній день практики). Тож мені потрібно підготуватися. А я, замість того, щоб щось робити, лежу під одіялком і не хочу виходити в цей жорстокий світ :)

Для тих, хто ще не спить. "Ніч"

Місяць уповні заколише небо,
А пісню заспівають цвіркуни.
Я йду у сон, туди мені і треба.
Стомилася...Ой, пісне, задзвени!
Ввійди у мене: і в думки, і в душу!
Ти ж колискова цілого життя.
Повіки вже важніють. Спати мушу.
Лиш цвіркуни продовжують буття.
А ще тихенький стукіт з-під коліс.
Від потягів, що їздять там, за домом.
Один із них вже в місто сни привіз,
А інший десь ще гається за рогом.

Запрошення на каву

Привіт, щоденнику, сьогоднішній день був навіть дуже непоганим. Написала модуль, потім ще один закрила. Як їхала додому - познайомилася з хлопцем - Діма його звати. Він з дипломатичної академії при президентові України. Хотів запросити мене на каву - я йому жорстоко відмовила, сказала, що "у мене вже є той, хто мене на каву запрошує". Він засмутився, сказав, що шкода. Ось так і пройшов мій день.

На Ратуші

"Привіт, старий. Ти кльово виглядаєш..."

Після натрудженої ночі. Учений спить - лише думки не хочуть

Сонце в бокалі (або ж у кехиху)

Кохання. Покинуте чи...?

Підбірка моїх фото. Спробувала себе у ролі фотографа)

Ранок з вікна мого будинку

Ох уже цей настрій)

Прокинулася з чудовим настроєм. Тож бажаю усім доброго сонячного ранку:)

День мій почався з того, що я пішла в банк, щоб вирішити проблеми з каткою. Потім чудом встигла на маршрутку, яка раз в пів години ходить. Приїхала в інститут на 12:40 на фізкльтуру. Потанцювали, я посміялася з єдиного в нашій групі хлопця, який намагався станцюати, м"яко кажучи, дівчачі рухи. І не просто дівчачі, а трохи (а може й не трохи) звабливі. Ну така у нас аеробіка... Пішла на пару з газетно-журнального виробництва. Люблю цю пару, а сьогодні вона була цікавою ще й тим, що ми проводили невеличкий експеримент - намаалися потрапити паперовою кулькою в склянку. Таке у нас ГЖВ... Після першої пари (бо аеробіка нулівкою була) викладач каже "Ви вільні". Ми, звісно, здивувались, але не розчарувались. Студенти...Потім пішла на Перший, де мені сказали "приходьте вже в п"ятницю". Тож поїхала додому. Ось так і день пройшов

Перший активно готується до дебатів, ну і ми разом з ним)
https://www.youtube.com/watch?v=GMf37cSHWdE&featu.. 
www.youtube.com

Їхала на дебати - втрапила на тракт

 Що воно таке і з чим його їдять?

Отож, після відвідування лікаря, я поїхала на Ua: Перший, де мали відбутися дебати кандидатів у мери. Нам (моїй грпі) сазали лише про Віталія Кличка. Ми приїхали, зібрались. Камера, мотор, поїхали. І тут за кафедру замість Кличка виходить Влад Грузинський, журналіст, у якого я стажування проходжу. Я обертаюся до одногрупниці - "Що це таке?"

- ааа, та це ми на тракт потрапили

- На що?

- На тракт, не знаєш, чи що?

Так от, до розмови з одногрупницею, я знала лише один тракт - шлунково-кишковий. А виявляється є ще один. 

Отож, (не несу відповідальності за це визначення, оскільки в інтернеті цього визначення не знайшла, можливо це якийсь сленг журналістський), тракт - це іншими словами, репетиція програми. Відбувається зйомка певної передачі. Усе серйозно: камери, ведучі, гості... Відмінність лише одна - запрошених осіб немає, і інколи ведучі піджартовують. Які відчуття? Сподобалось, дуже цікаво. 

А тепер невеличкий анонс: 11 листопада на Ua: Першому дивіться "Дебати PRO". Відбудеться передвиборча зустріч кандилатів у мери. Можливо, це допоможе вам правильний вибір.

  

Для тих, хто боїться стоматологів

У мене ніколи не було страху перед лікарями, в тому числі і стоматологами. Проте, я знаю, що деякі люди бояться походу в стоматологію. Тому я вирішила описати мій сьогоднішній візит,
Загалом мені за раз мали поставити 3 пломби. Щоб я не відчувала болю, Саша (лікар мій) уколов мені анастезію. Відчуття не з приємних, однак, потерпіти можна. Я дуже-дуже цікава (любопитна по-москальськи), тож завжди запитую, що то за щіточки, жужалочки. Хотіла запитати і цього разу, однак анастезія вже подіяла, тож у мене вийшло щось типу "А фо ше шаке". Ми посміялися, і він продовжив роботу. Які відчуття при анастезії? Вас колись кусала блжола? Пам'ятаєте ті відчуття, коли у васнапухає рука, нога чи щока? Ну ось це приблизно таке ж відчуття, хоча, насправді, нічого не напухає. Саша мені дав люстерко, щоб я дивилася за його роботою. Коли усе було закінчено, він порекомендував нічого не їсти, поки не припинить дію знеболювальне, щоб не вкусила себе випадково за щоку Ви думаєте я послухала? Ага, уже. На Лук'янівці зайшла в макдональдс, купила собі лате і чізбургер. Зробила ковток і зрозуміла, що м'язи лівої частини обличчя не працюють, і, до того ж, смаку я не відчуваю. Сиджу дивлюсь на свою тацю. А ще я розумію, що зараз мені іти на зустріч з Віталієм Кличко, а нормально говорити я не в змозі.
P.S. Не бійтесь лікарів і прислухайтесь до їх порад

Добрий ранок. Щиро і по-доброму заздрю тим, хто ще лежить у ліжку або п'є чай, снідаючи. Мій вчорашній день закінчився о другій ночі, коли я змусила себе піти в ліжко, бо знала, що завтра (тобто вже сьогодні) доведеться рано прокинутись. Зранку залзвенів будильник,
"Невже, уже час прокилатись?"
На годиннику шоста. У мене є ще ціла година поспати. Блажееенство. Встала о сьомій, помила голову. Зібралась. Приїхала до стоматолога, зараз чекаю прийому. Сьогоднішній день обіцяє бути насиченим. Увечері, якщо будуть сили, відпишу.

За вікном 26 жовтня, а я сиджу і їм кавун. Просто не змогла це не сфотографувати

Ох і деньок

Понеділок виявився справді насиченим. У мене було три пари і три модулі. Думала, що не переживу його, але ве виявилося не так погано. Усі все написали, тож загалом день непоганий, хоч і нервовий.

Невдалий похід у кіно

Домовилсь вчора з Русланом ввечері на мультик сходити (Монстри на канікулах 2). Він ніби забронював квитки. Все добре - зустріч в силі. Їду в Магелан. Розумю, що вже трохи запіснююсь. Але байдуже, там однак ще реклама хвилин 10. Уже майже доїжджаю - дзвонить Руслан.
- Ну ти де? Давай швидше.
- Уже під"їжджаю. Не хвилюйся - однак реклама.
- Та ні, реклами не буде.
- Ей, чому?
- Квитків немає.
- Як? Ти ж забронював.
- Ех, неправильно забронював.
У мене закотилась губа, очі налились слізьми. Їду вже "хандриста".
Обізвала його криворучкою, понила, що хочу на мультик. А він піся роботи - стомлений жахливо - йому явно не до мого скиглення. Але він, збирає рештки сил, і таки намагається мене заспокоїти. Пообіцяв наступного разу сходити.
Ну раз з мультиком не вийшло - пішли по магазинах. Пощастило йому, що я терпіти не можу шопінг. Тож ми швиденько пройшлись, я собі так нічого і не вибрала (ну як завжди) і ми з легкою душею (шукали ж, чесно) пішли в кав"ярню. Коли ми вже збиралися іти, працівники на нас косилися здивованими поглядами. Чому? Бо ми почали дуркувати. Кидалися моїм хомутом (шарф такий), я лоскотала його, коли він одягав мені куртку. то не міг її застебнути, почав трохи психувати. Ми штовхались заламували руки - дурники, загалом. Врешті-решт вийшли. Кава, певно, трохи розбудила його, бо на вулиці почав дуркувати ще бльше. Закинув мене на плечі (як Шрек Фіону:D) і давай кричати на всю вулицю: "Продаю мішок з картооооплею. Недорого". Потім почав крутити мене. Після цього спустив на землю, а сам відійшов. Я на ногах стояти не можу - голова крутиться, сварюсь на нього. Люди переглядаються. З горем навпіл знайшли, як йому додому дістатись. Ось такий вечір видався.
P.S. Перевіряйте, чи забронювали квитки, бо не у кожного є такий Руся, що зможе підняти настрій:)

Дозвольте попрацювати

Досвід

«Година роботи навчить більше, ніж день пояснення. »

Жан-Жак Руссо

Дозвольте попрацювати

Стажування очима журналіста-міжнародника

Стажування  - це непростий етап набуття практичних навичок після теоретичної підготовки. Розгублені студенти намагаються зібрати всю волю в кулак і показати себе сміливими і вже кваліфікованими. А от про те, як стажування бачать самі працівники, нам розповів журналіст-міжнародник Першого національного та 5-го телеканалів Арсен Цимбалюк.

- Як часто до вас приходять стажери?

- Стажерів я не пам'ятаю за більш як два роки роботи взагалі. А от стажерки приходять часто. Дай Бог здоров'я нашому батьку й учителю Тарасу Івановичу. Упродовж цього року через наш відділ їх пройшло приблизно з десяток.

- Чим вони тут займаються?

- Власне, вони тут займаються, передусім, самовдосконаленням. Вони вчаться тому, що має вміти справжній журналіст-міжнародник. Звичайно, не завжди вдається досягти бажаних результатів у рамках роботи власне в ньюзрумі. Тож інколи доводиться працювати, так би мовити, і за межами телеканалу. Перше , чого ми вчимо - це правильно обирати теми, іншими словами - "бачити новини". Крім цього, ми вчимо правильно писати. Й "начитувати" тексти в апаратних відеомонтажного запису. Це такі кімнати 3х3.

- Ви їм пояснюєте, як виконувати ту або іншу роботу, чи просто даєте певні завдання?

- Не просто пояснюємо, а показуємо наочно. Адже вкрай важливо, щоб стажер вийшов від нас із певним, так би мовити, багажем. Ми у такий спосіб вкладаємо у майбутнє.

- А де Ви проходили стажування?

- Я проходив стажування в інформагентстві УНІАН, на каналах ТВі, СТБ та стажувався за програмою "Відкритий світ" у США - у Вашингтоні та Літл-Році. Там було багато цікавих ситуацій. Тож досвіду набрався. Ну і на Першому та 5-му каналах, де я зараз  працюю, також стажувався.

- Як же Ви потрапили на Перший і 5 телеканали?

-Існує кілька версій щодо обох випадків працевлаштування. За моєю версією, я довго й плідно працював на благо рідної Батьківщини. І всіх українців.

- Яке було ставлення працівників до Вас, як до стажера?

- Коли я прийшов на свою першу, так би мовити, базу практики, я у перший день зіштовхнувся із реаліями, які не вкладалися у моє світобачення. Приходжу я до них. А вони мені й кажуть: «Чекай редактора». Я сів і чекаю. Редактор мав бути о 3-ій. О 3-ій редактора нема. Пів на четверту я зателефонував їй і спитав, де вона. Ось тоді я і усвідомив, що стажерів не дуже люблять. Я прочекав іще 2 години. А коли вона прийшла - мені вартувало великих зусиль, щоб стриматись і не висловити їй глибоке занепокоєння. Але коли ми познайомилися ближче, ситуація стабілізувалась. В цілому ставлення було батьківське. Журналісти тягали мене по всіх зйомках, сварили Януковича і скаржились на всілякі там несприятливі умови. Так що було дуже весело.

- Які шанси влаштуватися на роботу у певне ЗМІ після стажування?

-Найчастіше це залежить від трьох показників: 1 - наявність вакансії. 2 – достатні професійні навички, так би мовити, емплої. 3 – особиста лояльність керівника відділу.

- Чи заважають стажери працювати?

-Мені заважає тільки телевізор, який стоїть на тумбочці поруч із моїм місцем. Але мій начальник дуже любить його дивитися. Він завжди дуже трепетно просить його не вимикати. Навіть коли начальника немає на місці. Тож я не можу відмовити йому.

Роксолана Лісовська

Поговоримо PRO корупцію

Останній випуск дебатів PRO, що на Першому, був присвячений корупції. «Корупція: боремося чи імітуємо боротьбу» - саме такою була тема. Після передачі нам вдалося поспілкуватися з Олексою Шалайським -  головним редактором проекту "Наші гроші".

         - Чи можливо ввести в дію обговорені пропозиції для запобігання корупції? А саме: 1) Почати боротьбу з судовою реформою; 2) Спростити державні процедури – ліквідувати корупційну складову. 3) Перезапустити держустанови з нуля, як у випадку з поліцією.

         - З судовою реформою, мені здається, буде дуже важко. А от з другим і третім – це цілком реально. Береться будь-яке міністерство, вкладаються великі гроші, як правило, грантові, і робиться відділ, який і робить всю роботу міністерства. Дуже потрібен закон про держслужбу і точки росту. Але точки росту - це не лише міліція. У нас гарно працює дорожня служба, але це ж лише частина.

          - Цього року люди дуже зневірені, і деякі навіть не хочуть іти на вибори, бо вважають усіх політиків корупціонерами. Чи можливо підвищити рівень довіри до кандидатів?

        - А навіщо підвищувати? Як на мене, якщо говорити про депутатів Верховної Ради, то наша ВР є найкращою за всю історію України. Була прийнята велика кількість чудових законів. А якщо говорити про міських, то з цим є величезна проблема. Корупція там лишилась, тому що про неї мало пишуть. Немає хороших журналістів, а якщо є, то вони куплені. І правду дізнатися важко. І це не лише в селах, а й у містах. У маленьких регіонах корупція викорінюватиметься довше.

          - Чи важливо журналістам розповідати про корупцію?

         - Звичайно. Боротися з корупцією – це круто. Журналісти пишуть про картини, виставки, спорт, політику, в якій нічого не зрозуміло. А на тему корупції пишуть не так часто. Хоча розвивати її дуже цікаво і доступно. До того ж, зараз є відкриті реєстри, де можна подивитися усе про певну людину.

     - Ці реєстри допомагають боротися з корупцією?

    - Вони недавно лише відкриті. Ось останній шостого жовтня. Ще мали ГАЇ-шні відкритися. Це має працювати так: я бачу, що машина припаркована на газоні. Відкриваю реєстр, плачу 20 грн. (це платна послуга), і бачу, хто він є. З такими реєстрами буде набагато легше боротися з правопорушниками, у тому числі і корупціонерами.  

Роксолана Лісовська

Ох, яка я рада, що знову поала писати. Щодня думала про це, та ніяк не виходило. Цей тиждень я цілими днями на Першому була, додому аж о восьмій поверталась, а то і пізніше...

З понеділка стажуюсь на "Першому" телеканалі. Дуже подобається. Перший тиждень був насиченим і цікавим. Ще один залишився Сумуватиму за цими людьми

Моя велика трагедія

Позавчора помер мій Фейфик. Ми так і не зрозуміли від чого. Йому було 4 місяці. Мій малесенький. Без нього дуже сумно. Вчора поховала недалеко від будинку. Моє пташенятко. Сподіваюсь, йому добре у мене жилося

Його величність Львів

Моя перша й остання поїздка через профком

«Б-р-р-р, оце так погодка», сказала я, виходячи з потяга. Львів привітав нас дощем. «Але це ж осінь», заспокоюю себе.

Ніколи не брала поїздки від профкому, та цього разу мене-таки вмовили. Поїздка коштує 475 грн. Туди ніби входить проїзд, проживання, 7 екскурсій, медичне страхування, мапа міста і сувеніри. Їхали ми втрьох: я, Альона і Руслан. Проблеми почалися вже на вокзалі. Наші з Русланом і Альонине місця були не зовсім поруч, з різницею в 13 вагонів. Гарненьке число, чи не так?

-         Та нічого - це ж лише дорога, зустрінемося вже у Львові - з сумом в очах, прощається з нами вона.

Наступною неочікуваністю було те, що Альоні не видали постіль, сказали, потрібно докупити, і це при тому, що для неї поїздка обходилась на 100 гривень дорожче (вона без студентського квитка була).

Я вже років 5 потягом не їздила, тож намагаюся згадати, що воно таке. Уперше у мене місце збоку. Не зовсім розумію, як тут спати, але нічого, все буває вперше.

22:00 - час відправлятись, однак потяг чомусь не поспішає, можливо, збирається з думками? Через 20 хвилин-таки рушив. Хммм, довгенько думає.

Чух-чух...чух-чух...чух-чух

Монотонний стукіт коліс накликав дрімоту, заплющую очі...

- Хей, давай музику послухаємо, - чую з сусідньої полиці.

Який тепер уже сон - протеревенили до 3 ночі.

- Все, давай спати - не витримую я. Так і розійшлись.

Мда, здається, Львів не дуже радий нас бачити, якщо з дощем зустрічає. А, може, він просто хоче змити не найкращі спогади про дорогу?

На пероні нас зустрів екскурсовод, згодом підійшла решта групи. Поїхали заселятись.

О, то ми в центрі житимемо. А он пам'ятник Шевченку і стела - супер. Цікаво, наш хостел ще далеко. Здається це він. Хм, якийсь не дуже привітний дворик. Але нехай, яка різниця, ми ж не на двір приїхали дивитись...

- Добрий день, хостел «Комфорт». Це група на дванадцяту? Ось ключ від кімнати. Заселяйтесь.

- Як, усі в одну кімнату?

- так, ось записано 10 осіб.

У нас почалася істерика. Одна дівчинка розплакалась, інша почала кричати, щоб їй повернули гроші, третя мовчки обдзвонювати усі готелі, хостели і вільні будинки Львова.

- У нас екскурсія...Не можна запізнюватись - намагається нагадати про себе наш гід, однак ми не дуже слухаємо її.

Через 10 хвилин умовлянь ми-таки погодились залишити речі і піти на екскурсію, а з розселенням розібратись потім.

Заходимо в кімнату - аж ось сюрприз, чиїсь ноги, в шкарпетках уже не першої свіжості, упираються мені в голову. Якийсь чоловік на другому поверсі ліжка солодко спав. Чудово, у нас у кімнаті ще й хтось живе.

Заспокойся, Ланочко, це ненадовго, скоро Альонка знайде нам готель - кажу я сама собі, намагаючись утамумати злість (бісовий профком! І навіщо я взагалі погодилась?!)

Перша екскурсія - це прогулянка по старому Львову з відвідуванням церков і неординарних кав'ярень. Ну тут придертись ні до чого - це ж, його величність, Львів. Нарешті оговталась від подій ранку, адже це місто, яке ніколи не набридає, хоч скільки там не бувай. Дивлюсь на групу - а вони ще ні. Неуважні, знервовані, не випускають телефони з рук (усі в пошуках місця проживання). Під час екскурсії перезнайомились, дівчатка дуже хороші ( з хлопців там один Руслан був).

Альона звітує: «Усе зайнято - є лише шестимісна кімната за 12 кілометрів від центру».

Ну шість це вже не десять, а це якраз наша новоспечена компанія. Але ж далеко...

Час повертатися в хостел. Ми ще так і не вирішили проблему з проживанням.

- Давайте ще раз подивимось на масштаби катастрофи, а потім будемо думати, що робити далі.

Заходимо в кімнату. З'явився один плюс - жильців уже немає. Сідаємо на ліжка.

- Ну що, їдемо в інший хостел?

- Знаєте, а я за вами сумуватиму - ви чудова компанія

- А може все-таки залишимось?

-  Справді, яка різниця, де спати?

Так ми і залишились, лише прекрасна компанія затримала нас у тому місці.

Увечері ще піднялись на Високий замок.

Стомлені, полягали спати, адже завтра нас чекає аж 5 екскурсій

Прокинулись. Поснідали. З новими силами йдемо на екскурсії. Аж ось і чергова несподіванка: усі вони, окрім однієї, платні. (ох, цей профком – вони ж мали бути безкоштовні. І чому я не дивуюсь?).

 Дістаємо гаманці – ну не пропускати ж.

Увечері вільний час, тож ідемо за сувенірами. Повертаємося в хостел, щоб виселитись. Квитки на 23:30 – прекрасно, зараз заберемо речі і поїдемо на вокзал, там пів годинки почекаємо, а там уже додому.

 Адзуськи, профком, якого ми «полюбили» усією душею, вирішив зробити нам черговий сюрприз: о 23:30 потяг відправляється зі Стрия, а у Львові буде аж о першій ночі.

Ми стоїмо на вулиці з валізами, розуміючи, що ще дві години нам потрібно десь провести. Шукаємо цілодобову кав’ярню…

Нарешті дочекалися потяга. Дякую, профком, що ми хоч в Київ повернулися.

Я знову зникла. Знаю. У мене були прекрасні дні. Обмінювалася посмішками з перехожими. Загалом, усе добре. Зараз виїжджатиму у Львів, тож знову зникну нна кілька днів, ех я... Бувай, побажай мені успіху:)

День захисника ми так і не відсвяткували - увесь день їздили по магазинах. У підсумку купили папі (так, я свідомо кажу по-москальски папі, бо так з дитинства привчили, не можу на тато перейти) класнючі піджак, брюки і пальто, мамі - парфуми. Платохі - шапку і машинку, ну і мене до Львова трохи зібрали, я поповнила свій гардероб піжамкою, шапкою і рукавицями - загалом дріб"язок, ще лишилося тапочки придбати. Ну ось і все на сьогодні

новий чудовий день

Я прокинулась, на годиннику 9:30, ого я спала. Привітала Руську зі святом, сказала заглянути йому під подушку. Він так і зробив. Знайшов там сертифікат на картинг і мої вірші. Був щасливий, сказав, що "довольний, як слон":) догодила...:) зараз сяду за уроки, потім поїду куплю необхідні речі для поїздки у Львів, може підемо з сім'єю святкувати. Ну якось так.

якийсь ніякий день

День пройшов, а написати немає про що. З'їздила в КНУБА, віддала хлопцю подарунок для Русі на День створення УПА, потім поїхала на пари, дізналась, що на бюджет мене не перевели. Після пар була додаткова з італійської, відтепер на додатковіц я реджіна, тобто королева. Ми поспівали "Фелічіта", а потім я поїхала додому. Зустрілась на кілька хвилин з Руською. Попрощалась. Приїхала. Мене зустрів тато. Ну ось і все на сьогодні. Добраніч:)

Учорашній день був без пригод. З цікавого була лекція Сергія Лещенка і Світлани Заліщук про Україгу в час гібридної війни, але тут, на цих сторінках, я не хочу писати про війну і брудну політику

добрий дядя-поліцейський

Я поїхала на Одещину на день народження ло хрещеної. Це були прекрасні дні, проведені з моїми рідненькими. Ми з сім'єю так співали пісню ундервуд "это судьба", що я зірвала голос. Усе описувати не буду, тож перескочу відразу до нашого повернення. Ось яка історія з нами трапилась:
Їхали сьогодні додому. Перевищили швидкість. Як і очікувалось, нас зупинили. Тато бере документи, виходить. Відбувається розмова між поліцейським і татом:
- Ну що, мінімалку виписую, за перевищення.
- Ех, а що є варіанти? (совість пропонувати хабара не дозволяє)
- Взагалі-то є.
- (як так? які ще варіанти? невже боротьба з корупцією так ні до чого і не привела?) ...емм...
- Ви можете вибачитись і пообіцяти, що більше не будете перевищувати швидкість.
Німа сцена. Тато втратив дар мови. Поліцейський посміхаючись віддає татові права:
- Щасливої дороги.
Тато мовчки сідає в машину. Усі в шоці. Порушувати більше не хотілося.
P.S. Поважайте поліцейських, вони хороші:)

тепер про п'ятницю

Про весь день писати не буду, він був дуже насиченим, тож я не мала змоги писати. Тож напишу тільки про одну пригоду. Загалом, ось.
Сьогодні я зрозуміла, наскільки ідеальний у мене хлопець. Я і так знала, що він найкращий. Але після того, як він забрав мене з лекції, що тривала до 22:00, а потім, коли я пропустила останню маршрутку на Вишневе, він почав викликати таксі, я в цьому впевнилась остаточно. Але я "розстала" не від того, що він його викликав, а хоча ні, так і не викликав...Загалом, він обдзвонив мінімум 10 київських таксі, але жодне так і не приїхало (ну не захотіли в моє Вишневе їхати вони:)). Він, мерзнучи і тупцюючи разом зі мною, в надії, телефонував...і телефонував...і телефонував. Так і пройшло півтори години. Потім ми почали "ловити" попутку. Ловили...ловили...ловили. І таки, о сталосяя чудо, один добрий чоловік погодився мене завезти. Ну здавалося б усе. А от і ні, Руся поїхав зі мною, бо хвилювався, щоб я сама з незнайомим чоловіком не їхала. Ось так от, хлопці, учіться
P.S. зустрічав з лекції він мене з квітами, шоколадкою і зефіром

я знову повернулась

Пробач щоденнику, що зникла так надовго. Я щодня думала про тебе, але все ніяк невиходило написати. Як же я засумувала. Так от, причин мого зникнення є кілька:
дев'ятого вересня я все ще лежала з отруєнням,однак на пари прийшла. Даремно. Їх відмінили через зустріч з Машою Єфросініною. Казали, що зустріч була цікавою. Не знаю. Не була. Ранок 8 жовтня почався з того, що мені потрібно було купити пакунки для подарунків і квіти. Хоча зелений колір мого лиця не міг приховати навіть макіяж, якийсь чоловік мені зробив комплімент "Посміхайся, красуне". По дорозі в інститут мені попідморгував водій сусідньої маршрутки, потім показав "палець вгору", лайк, по молодіжному, і обігнав нас - це змусило посміхнутись. Знаки уваги уже від двох чоловіків. Та я замучаною виглядаю, як так? Після інституту домовилися з хлопцем зустрітись - він забув про зустріч, нічого. Буває. Єдине, шкода, що я цілу годину прочекала. Ну якось так пройшов мій день

Посмішка в метро

Привіт, щоденнику. Писати поступово стає звичкою. Мені це починає подобатись. Забула розповісти одну позитивну історію, що сталася вчора. Час пік. Метро.  Я піднімаюся по ескалатору. Відчуваю себе кількою в банці. Недарма кажуть, що в громадському транспорті люди стають ближчими одне до одного:) Аж раптом чую за моєю спиною розмову двох чоловіків.
- Нет, это же ужасно в час пик домой ехать.
Не можу з ним не погодитись, однак подумки кажу собі "зате не нудно, можна цікавих людей побачити". Аж раптом чую відповідь іншого:
- Не знаю, а по-моему прикольно, можна людей интересных увидеть, поулыбаться им.
Від здивування повертаюсь до них із посмішкою. Вони давай теж посміхатись. Хіхікаючм, продовжують свою розмову, трохи голосніше, щоб і я почула.
- А еще девушек красивых увидеть можнно.
Цього разу не обертаюсь, посміхнулась на всі 32 і побігла на платформу, бо саме під"їжджав потяг. Щоправда, поки я збігала по сходах він встиг поїхати. Однак це не засмутило мене.
Приїхала додому. Посиділа з гостями.
Сьогодні зранку виявилося, що я чимось отруїлась. Тож сиджу п"ю чайочок і заїдаю "Ентеросгелем". Ось так і живу:)

Чекаю на гостей

Добрий ранок. Сьогодні жахлио довго спала, аж до 9:30.  Сама винна, не потрібно було до другої ночі в контакті сидіти. Хотіла зранку поприбирати, так як сьогодні придуть гості. Ех, я. Так-сяк все-таки прибрала. За годину. Всю квартиру. Чотири кімнати. Два поверхи:) Зараз поснідаю і бігтиму на пари, бо я й забула, що у мене сьогодні нулівка. Все, немає часу білше писати. Бувай, до вечора.

Я знову життєрадісна

Привіт, день закнчився просто чудово. Хоча я запізнилась на лекцію, і на мене трішки посварились, настрій мені це не зіпсувало. На пари я летіла, окрилена коханням. Під час "вікна" зустріла свого нещодавнього знайомого. З МЗС. В Інституті журналістики. В їдальні. Перша хвилина - взаємне нерозуміння. Потім питання "Що ти тут робш?". Ну я в ІЖ навчаюсь, а він на підвищення кваліфікації приїхав.
Відсиділа я четверту пару, після якої мене зустрів мій Руся. Він привіз мені шоколадку і провів додому. Мій ненаглядний. Віддав мені свою куртку, бо я, як завжди, замерзла. Тож у мене в житті все чудово, я знову на позитиві

І все -таки кінець щасливий

Любий щоденнику, сьогодні я зрозуміла, що гордість це жахлива річ, але не найжахливіша. Найбільший ворог мій - це язик мій. Можливо б, сварк і не було, якщо б не моє бажання з усіа поділитися своїми проблемами. Я образила Руслана не тим, що не передзвонила йому, а тим, що про наші з ним проблеми розповіла стороннім людям. Я ледь не зіпсувала його репутацію в очах його друзів. Так, це найгірше, що я могла зробити. Я поділилая своїми переживаннями, чого робити було не варто. Три дні нервів і пустоти, три дні...а все через дурість. Якщо хто-небудь прочитає ці записи, то моя вам дружня порада: нехай проблеми у ваших стосунках залишаються вашими проблемами, лише ви і ваша половинка. Не друг, не подруга, не знайоми не повинен знати про ваші негаразди.
Ось так я ледь не втратила коханого. Дівчата теж бувають винними і мусять визнавати це. На щастя, я таки переступила через гордість, і кінець цієї історії виявився щасливим. А могло бутии...

Мою гордість зламано

Щойно переступила через себе. Запропонувала помиритись. Тепер чекатиму на відповідь

Не добрий ранок

У мене починається депресія. Мій телефон мовчить. Я дуже хочу помиритися зі своїм Русьою Я знаю, що він мій. Я ж кохаю його, а він мене. Я знаю це. Але моя гордіть не дозволяє мені подзвонити першою. Від нервів болить серце. Фейф усю ніч не давав спати, певно "подарунок" від Руслана нагадує мені про те, що ми можемо все зруйнувати. А яке ж у нас було кохання... Скільки всього ми пережили разом. Мені здавалось, що вже нічого не може розлучити нас. А зараз це хоче зробити тиша. Раніше я любила її, зараз же терпіти не можу. Телефон мовчить...Хоча, ні, не мовчить. Мені дзвонить частенько подруга, але від безсилля, я не можу нормально розмовляти. Серденько, моє, серденько, не стукай так сильно. Боже, поверни мого коханого. Дай нам щастя.

Боротися з собою

Сьогодні день видався навіть сонячним. Я одягнулась гарненько, нафарбувалась, посміхнулась собі в дзеркало і зі словами "ну що, красуне, готова до нового дня? " Вийшла з квартири. День видався трохи напруженим, чотири пари далися а знаки. Я старалася посміхатися навіть почула кілька компліментів, але душа-таки була неспокійна. Я вже змирилася з мовчанкою телефона. Мучає лише одне питання: чому так сталося?
На сьогодні все, добраніч, щоденнику...

Мої вихідні

Любий щоденнику, я знову припинила писати, ніяк не можу зробити, щоб це увійшло в звичку. Напишу про свої вихідні. Вони були непоганими, навіть дуже. Хоча ще вчора мені здавалось, що я просто викинула їх. Насправді, нічого корисного я не зробила, я просто відпочивала. Не зважаючи на осінь і холод, у мене, на диво, немає щорічної депресії. Навпаки, відчуваю приємну легкість. Навіть сварка з хлопцем не зіпсувала мені настрій. Можливо тому, що я в ній не винна. Тож уже 2 дні мій телефон не знає романтичних розмов. І так, субота почалася з того, що я завела брата на плавання. По дорозі мене черговий раз назвали його мамою, на що я тільки посміхнулась. Ми приїхали додому, але були дуже втомлені, тож далі гуляти, як планували, не пішли, а вирішили відпочити. Я наліпила пельменів, ми поїли і почали збиратися на прогулянку. Компанію нам склали моя подруга і їх молодша сестра. Після прогулянки, я знову стала за плиту, бо невдовзі з дачі мали повернутися батьки. Зустрівши їх, ми пішли спати. Неділя почалася з прибирання і навчання. Коли все було зроблено, я запропонувала мамі і Платону сходити в парк платити кави. Обожнюю проводити час з сім'єю. Ми б і тата взяли, але він був зайнятий будівництвом нашого гаража. У моєї подруги настала осіння депресія, тож до себе в компанію взяли і її, ну і звісно її молодшу сестру. Попили кави, подихали свіжим повітрям і розійшлися по домах із зарядом енергії на новий тиждень.

Продовження дня

На щастя, вчорашній день продовжився краще ніж почався.  По дорозі в інститут я потрапила в затор. Мда, ну і деньок. Але потім посміхнутись мене змусили хлопці, ,які йшли з такою ж швидкістю, як пленталась маршрутка, і показували мені привіт. Жестами вони намагалиля показати, що я гарна. Це справді було смішно, тож посмішка мимоволі з'явилась на моєму обличчі. Потім я рпересіла в іншу маршрутку. Там стояв віськовий, років 30. Такого доброго лиця я не зустрічала вже давно. Легка щетина, яскраві блакитні очі, стомлена посмішка. Ось яким запам'ятався мені він. Одягнений був у форму, на плечі нашивка "правий сектор",на шиї захисні окуляри. Телефон оснащений ліхтариком - помітно, що з фронту. Він вийшов на кілька зупинок раніше. При виході він повернувся до мене і сказав: "хорошего дня", я йому теж побажала і...і розплакалась. Їхала і всю дорогу думала, що під його побажанням криється глибший сенс. Хороші дні у нас можуть бути якраз завдяки тим хлопцям, що зараз на фронті. Яка ж я вдячна була тому незнайомцю.
Потім я вийшла, на пару-таки трохи запізнилась, але нічого страшного. Після першої пари нас відпустили. Ото в нас навчання:) я вирішила перкусити, заїхала в макдональдс на Солом'янці. Там обмінялася посмішками з малюком. Потім поїхала в Вишневе. Раптом мені дзвонить Руся і каже повертатись на Солом'янку , через кілька хвилин умовлянь, я вийшла з маршрутки і поїхала в інший бік. Закінчила свій день приємною прогулянкою.
Дякую усім, хто зробив мій день щасливим.

7 СПОСОБІВ ПОДОЛАТИ ОСІННЮ ДЕПРЕСІЮ

Мабуть, кожному знайомий вираз "осіння депресія". Жінкам, тому що вони не раз відчували її на собі, а чоловікам, бо їх половинки з приходом осені "просверлюють" їм мозок своєю депресією. Тож спробуймо знайти вирішення цієї проблеми.

Спосіб 1. Квіти:

Поганий настрій спричинений тим, що наш мозок запрограмований на отримання радості від приємних на вигляд речей: квітів, метеликів, пташок. А восени це все зникає. Звичайно, метеликів і пташок ми ловити не будемо, а от наповнити свій дім ароматом квітів не так уже й важко. Заповніть усі вази осінніми квітами: хризантемами, айстрами, жоржинами. Якщо ви любите квітникарство- висадіть їх на балконі. До того ж, вони милуватимуть вам око довше ніж зрізані квіти.

Чоловіки, якщо ви хочете зберегти свої нерви - витратіть 50 грн. на букет і позбавте себе головного болю.

Спосіб 2. Шопінг:

Продовжуючи тему візуалізації, нагадаю, що кольори також дуже сильно впливають на наш емоційний стан.Тож розбавте свій гардероб кількома яскравими речами. Сама терпіти не можу шопінг. Для мене мука витрачати кілька годин в магазині заради того, щоб купити 1-2 речі. Але, так як я представниця слабкої емоціцної статі, то для боротьби з депресією доводиться трохи помучатись. Коли надворі пасмурно, і погода зовсім не викликає радісних емоцій,я задаю собі заряду на цілий день тим, що одягаю яскравий одяг. Тоді я уявляю себе ясвітлою плямою у цьому безкрайньому згустку сірості і смутку.

Також придбайте собі веселу парасольку, бажано жовту, тоді під час дощу, ви уяалятимете, неначе вас огортає сонячне проміння.

Спосіб 3. Фотосесія:

Влаштуйте осінню фотосесію. Клопоти, пов'язані з приготуванням до неї, відволічуть вас від сумних думок. Поки ви підбиратимете одяг, вигадуватимете образ,шукатимете місце для зйомки, у вас просто не вистачатиме часу на смуток.

Спосіб 4. Волонтерство:

Найрадикальніший спосіб, але підходить не для всіх, тому що може увігнати вас у ще більшу депресію. Займіться благодійністю. Коли ви допомагаєте іншим, то відволікаєтесь від власних проблем. Поїдьте у дитячий будинок, поспілкуйтесь з дітками, подаруйте їм іграшки. Зазвичай, діти-сироти мають величезну енергетику,і ви настільки перейметеся їх долями, що про власні негаразди навіть не згадуватимете. Також можете завітати в лікарню і спробувати подоглядати за хворими (якщо, звичайно, отримаєте дозвіл)

Спосіб 6. Заведіть домашню тваринку:

Тварини здатні покращувати настрій, адже їх відданісь і любов не може зрівнятися з такими ж людськими якостями. Вони розділять з вами смуток і подарують гарний настрій. Собака - це був би найкращий варіант, але можна і будь-яку іншу. Особисто я маю двох пернатих друзів, які ощасливлюють мене своїм щебетанням. Навіть їх приставучість змушує мене посміхатись (вони люблять сідати мені на голову, спати зі мною на ліжку, голосно кричати на різний лад, коли їм нудно)

Спосіб 7. Порадуйте себе смачненьким:

У деяких продуктак є речовини, що стимулюють вироблення ''гормону щастя'' - сератоніну. Тож, длч покращення настрою частіше вживацте:

1. Банани

2. Молоко

3. Помідори

4. Рибу

5. Перець

P.S. поцілунок, тривалістю довше трох хвилин, теж має таку властивість:)

Тож, як каже Микола Миколайович Луценко, "Нехай проблеми та незгоди не роблять вам в житті погоди".

Чому моя дитина капризує?

У батьків часто виникає проблема, що малюк перестає їх слухати. Капризи дитини - це своєрідний протест, а отже це сигнал того, що ви робите щось неправильно. Як каже англійське прислів'я: "Не виховуйте дітей, все одно вони будуть схожі на вас. Виховуйте себе".

У нас з братом досить велика різниця у віці, тому частенько виховувати доводиться його саме мені, адже батьки заклопотані роботою. Перехожі часто посміхаються до мене і кажуть: "який же у вас слухняний син". Я вже до цього звикла. Зупинюсь на одній історії, що сталась відносно недавно. Ми з братом стоїмо на зупинці, чекаючи маршрутку. Поруч з нами стоїть мама з сином. Хлопець десь на рік-два молодший від мого брата. Назвемо його Саша. Так от, Саша абсолютно відмовляється слухатись. Він не стоїть на місці, крутиться, намагається вибігти на проїжджу частину. На крики і стусани мами хлопець абсолютно не реагує. Ми з братом лиш здивовано переглядаємось. Тут мама говорить до сина таку фразу: "Сашо, перестань, подивись, як он хлопчик гарно поруч з мамою стоїть"

Тепер давайте розберемо цю ситуацію і проаналізуємо помилки цієї мами.

Почнемо з фрази, що вона сказала сину. Це найтиповіша помилка багатьох батьків. Фраза "А подивись на нього..." повинна стати табу для хороших батьків. Дитина - це особистість. Порівнювати її з кимось іншим не можна. Крапка. Вона має свої індивідуальні якості, є те, що вона уміє робити набагато краще своїх ровесників, а ви ганите її тим, що вона не робить те, чого б хотілось вам. Не нищіть самооцінку свого чада. Це теж саме, що сказати Енштейну, що він нездара, бо у нього була трійка з музики. Якщо ваша дитина робить щось не так, просто допоможіть їй зробити це правильно.

Далі, крики і стусани - це зброя, що повернеться бумерангом. Коли у дитини настане перехідний вік, ви відчуєте це на собі. Не забувайте просту істину: "насилля породжує насилля". Не варто бити дитину, чи ставити в куток, якщо можна все вирішити словами. Повернемося до Саші. Цьому хлопчині років 5. Як ви вважаєте, він розуміє, що таке машина і яку небезпеку несе те, що він біжить на проїжджу частину? Звичайно, ні. Тепер наступне питання: не знаючи,що він робить не так, він зрозуміє, чому мама його б'є? Чи виправиться він? Напевне, що ні. А проблема вирішується дуже просто. Мамі потрібно було просто пояснити, що це небезпечно, що бі-бі може зробити ай-ай. Дитина б припинила капризувати. А щоб син надалі був обережним на дорозі, мамі потрібно було показати йому повчаючий мультик, про небезпеку на дорозі, їх в інтернеті багато, ті ж "Смішарики. Азбука безпеки".

Повернімося до капризування. Часто буває, що ви просите дитину щось зробити, наприклад, принести вам якусь річ, а вона відмовляється. Шукайте причину в собі, адже дитина це ваше віддзеркалення. коли ваш малюк просить вас погратися з ним, як часто ви відмовляєтесь, мовляв, "не можу, роботи забагато"? Кожна така фраза, промовлена вашими вумтами, глибоко закарбовується у підсвідомості малюка, тож, коли ви просите його щось зробити, він просто повторює ваші вчинки. Тож виправляйтесь і побачите, як ваша дитина змінюватиметься разом з вами. Якщо ж ви ніколи, або майже ніколи, не відмовляли у допомозі вашому малюку (а таких небагато), однак все ж зустрілися з такою проблемою, тоді потрібно просто провести виховну бесіду, бо, ймовірно, на вашу дитину виявило великий вплив зовнішнє середовище (друзі, мультики, комр'ютерні ігри). Отож, поясніть дитині, що взаємодопомога дуже важлива, наведіть власний приклад, як ви завжди допомагаєте їй, скажіть, як вам боляче від такої її поведінки, адже ви завжди огортаєте її любов'ю і турботою. Можливо, знадобиться кілька таких розмов, тож, якщо у вас не вийшло з першого разу, не переходьте відразу на крик. Спробуйте знову, і ваша дитина вас обов'язково зрозуміє.

"5 языков любви" за Гарі Чемпленом

Почну з того, що я рекомендую усім прочитати книгу Гері Чемплена "5 языков любви". Це прекрасна книга з психології, яка допоможе вам зберегти теплі стосунки з вашими коханими і виправити зроблені помилки. Книга написана без різноманітних "солоденьких слів", у ній досить коротко, але зрозуміло описані вирішення непорозумінь у подружніх пар. Психолог підтверджує рекомендації власним життєвм досвідом, тобто розповідає, з чим він зіштовхувався, спілкуючись зі своїми "пацієнтами" і як вони разом вирішували проблему, що склалася.

А для тих, хто лінується витратити кілька днів на прочитання цієї книги, коротко опишу ці 5 мов.

Отож, Мова кохання 1 : Слова заохочення

Похвала і подяка завжди допоможуть вам висловити своє кохання. І краще втілити їх в прості щирі слова.

Наприклад:

"Тобі дуже личить цей костюм"

"Дякую, що відвів дітей у садочок"

"Ти така гарна в цій сукні!"

Однак, похвала - це лише один зі способів висловити любов словами. Інший діалект цієї мови - підбадьорливі слова. «Підбадьорювати» означає «надавати бадьорість, мужність». Буває, в тій чи іншій ситуації ми відчуваємо себе невпевнено. Нам не вистачає сміливості, і це часто заважає домогтися того, чого б ми хотіли і до чого у нас є здібності. Можливо, ваш чоловік чекає, щоб ви підтримали і підбадьорили його.

Мова кохання 2: Час

Разом проводити час значить цілком віддавати комусь увагу. Коли ви сидите поруч на дивані, втупившись у телевізор, ви не разом: ваше увага поглинена новинами, а не одне одним. Проводити час разом означає вимкнути телевізор, дивитися один на одного і розмовляти, цілком зосередившись на співрозмовникові. Це означає піти удвох на прогулянку, разом пообідати, дивитися один на одного і розмовляти.

"Коли ми з дружиною сидимо поруч і розмовляємо двадцять хвилин, ми даруємо, один одному двадцять хвилин життя. Цього часу не повернути, значить, ми віддали іншому частинку життя. У цьому виявляється любов." - розповідає один з "пацієнтів".

Мова кохання 3: Подарунки

Подарунки - зримі символи кохання. Зазвичай наречені обмінюються обручками, і той, хто здійснює церемонію, каже: «Ці обручки символ духовних зв'язків, які з'єднали ваші серця у вічній любові». Це не порожні слова. Це важлива істина - символи мають емоційну цінність. І більш наочний приклад: коли невдалий шлюб наближається до кінця, чоловік і дружина перестають носити обручки. Це ознака того, що відносини під загрозою.

Зримі символи кохання для одних важливіші, ніж для інших. Тому люди по-різному ставляться до обручок. Хтось не розлучається з ними. Хтось ніколи не надягає. Це ще раз підтверджує, що ми говоримо на різних мовах любові. Якщо моя рідна мова - подарунки, я буду з гордістю носити кільце, яке дала мені дружина. Мені дорогий кожен її подарунок. Я бачу в них любов. А якщо подарунків я не отримую, я сумніваюся, чи любить вона мене.

Подарунки бувають всіх кольорів і розмірів. Одні - дорогі, інші нічого не варті. Людині, яка говорить мовою подарунків, ціна їх найчастіше байдужа. Вона має значення тільки якщо не відповідає можливостям дарувальника.

Якщо подарунки важливі для вашого чоловіка, ви повинні навчитися дарувати їх. Взагалі-то, це найлегша мова.

Мова кохання 4: Допомога

Що можна зробити? Приготувати обід, накрити на стіл, помити посуд, прибрати квартиру, навести порядок в шафі, прочистити раковину, протерти дзеркало у ванній, винести сміття, змінити дитині підгузники, витерти пил з шафи, попрати, погуляти з собакою, змінити воду в акваріумі і туалет для кішки. Це - допомога. Вона вимагає часу, сил. І якщо ви з радістю допомагаєте дружині або чоловіку, ви висловлюєте любов.

Христос показав яскравий приклад того, як проявити любов на ділі, коли перед останньою вечерею мив ноги учням. У ті часи, коли люди частіше ходили пішки по брудних вулицях, ноги гостям мили слуги. Христос взяв воду, рушник і, уподібнившись слузі, показав учням, як виражати любов.

Він хотів дати їм урок, він хотів, щоб і вони, слідуючи його прикладу, допомагали іншим.

Христос закликав нас служити одне одному. Він говорив, що той, хто був першим, буде останнім в Його Царстві. А той, хто був більше, стане слугою. Апостол Павло ще раз нагадує про це: «... любов'ю служіть один одному».

Мова кохання 5: Дотики

Ні для кого не секрет, що дотики - один зі способів висловити кохання. Дослідження підтверджують: немовлята, яких часто беруть на руки, обіймають, цілують, фізично і емоційно розвиваються швидше, ніж ті, хто на довгий час залишаються самі. Однак, це не сучасне відкриття. Коли іудеї визнали Христа великим учителем, вони принесли до нього дітей, «щоб Він доторкнувся до них».

Пам'ятайте, учні подумали, що у Христа немає часу займатися такими дрібницями, і не хотіли впустити цих батьків. Але Ісус обурився і сказав: «Пустіть дітей приходити до Мене, і не бороніть їм; бо для таких Царство Боже. Істинно кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, як дитя, той у нього не ввійде. І обнявши їх, положив руки на них, і благословив їх ». Мудрі батьки знають, як потрібна дітям ласка.

Дотиками можна виразити і подружнє кохання.

Для деяких це єдиний спосіб відчути його. Їм необхідно триматися за руки. Їм потрібно, щоб їх цілували, обіймали. Тоді їх посудини любові наповнені, і вони знають, що кохані.

Довідка:

Гері Чепмен — консультант з питань подружжя та сім'ї, доктор філософії.

Веде подружні семінари і регулярно консультує подружжя. Автор серії книг "П'ять мов любові". Веде програми з питань шлюбу та сімейнихстосунків, що транслюються через більш ніж 100 радіостанцій і можуть бути почуті за допомогою Інтернету.

Добрий ранок. Хоча у мене він почався не дуже добре. Я прокинулась, розплющила очі і побачила таку картину: Фейф сидить у Гошкиній клітці, одна гілочка хризантеми, витягнута з вази, лежить на землі. Фейф, блін... Встала, квітку поставила в вазу до її сестер:), Фейфа виглана з клітки, яку він вирішив зайняти, добре хоч Гоша не злякався - пресів на іншу жердинку. Потім я пішла в душ, але мама на мене насварилася через те, що я довго купалась, і через мене вона не встигла зібратись. Та що ж за початок дня... Вона розгнівана пішла на роботу, навіть не поцілувла мене на прощання. Ех, зараз питиму чайок з штрудлем, сподівають, решта дня буде кращою

Привіт, щоденнику. Розповім про сьогоднішній день. Отже, прокинулась я близько восьмої, бо заснула пізно. Ранок почався з того, що я відчула біль в правій долоні. Придивилась - так вона ж уся подряпана. Певно, Фейф, якого я звечора не погодувала, впився мені кігтями в долоню, ще й певно поклював трохи її. Біль відчуваю ще й досі. Ранок був звичайний, нічого цікавого не сталося, тож описувати його не буду. Я зібралась і поїхала. В інститут? еее, ні. Спочатку шлях мій привів мене на Виставковий центр, де першокурсник Роман з факультету інформаційних технологій КНУ імені Тараса Шевченка перекупив у мене книги з англійської. Не знаю, чому про це згадала. Просто приємний хлопець з відчутним західним акцентом (сам він з міста Долина Франківської області). Потім вже поїхала в інститут. На першій парі ми зустрілися щ Ттарасом Івановичем (наш викладач міжнародної журналістики), який щойно повернувся з Америки, так як їздив на 70 Генасамблею ООН. Ми трохи обговорили ого подорож і саму зустріч, а потім він передав слово магістрині нашого інституту. Вона прочитала нам лекцію про розвиток ЗМІ в Скандинавських країнах. На цьому ми і попрощались. Другу пару, а це була Україна в світовій політиці, теж так-сяк відсиділа. Все, я була вільна, але я ібрала волю в кулак і пішла ще на додаткове заняття з італійської, яке проводив мій хорошй знайомий. Урок був дуже цікавим, за що йому велике дякую. Після цього яя сіла на маршрутку і чух-чух... Додому? ні, ще рано закінчувати. Я поїхала на Солом"янську площу, де зустрілася з найкращим, найдобрішим, найлагіднішим і взагалі най-най-най хлопцем. Як ти зрозумів, з моїм хлопцем. До речі, його звати Руслан.Але довго нам погуляти не вдалося, бо мені подзвонила мама і сказала їхати додому. Він мене провів і я поїхала. Так, цього разу вже додому) Тож, певно, буду закінчувати. Вдома мене чекала моя найкраща у світі сім"я. Ми повечеряли, і всі пішли спати, окрім мене, звісно. А я тут сидж пишу, але очі вже злипаються, тож я теж дозволю сну забрати мее. Добраніч, щоденнику. До завтра.

Продовження позавчорашнього дня...

Пробач, пробач, пробач. І так, я не виконала обіцянку. Тож про озавчорашній день розкажу коротко зараз. Після пар ми пішли на день народження, щоправда не всім складом, навіть не полвиною. Загалом, нас було двоє: іменинниця і я. Ми були трохи в розпачі. Настя вже почала запрошувати знайомих, яких зустрічала на вулиці, однак марно. Ми поїхали в піцерію "Містер кет". Перші враження були не дуже приємними. у залі було накурено. Для мене, людини, яка не курить, це був удар нище поясу. У мене почала крутитись голова. Ми посиділи, замовили піцу. пізніше підійшли дівчата і ми очали грати в "правду чи бажання". То було весело: ми горланили пісень, мене катали на спині по піцеріїї, дівчина підходила до незнайомця у пошуках гігієнічної помади, хтось насипав цукор за пазуху, хтось (а це була я) кидав кубик льоду в штани. Загалом - розважались як могли. Так як у тата йшов футбол, а завтра йому потрібно було йти на роботу, то він забрав мене об одинадцятій. Хіх) дякую дівчаткам за чудовий вечір :-*