Його величність Львів

Моя перша й остання поїздка через профком

«Б-р-р-р, оце так погодка», сказала я, виходячи з потяга. Львів привітав нас дощем. «Але це ж осінь», заспокоюю себе.

Ніколи не брала поїздки від профкому, та цього разу мене-таки вмовили. Поїздка коштує 475 грн. Туди ніби входить проїзд, проживання, 7 екскурсій, медичне страхування, мапа міста і сувеніри. Їхали ми втрьох: я, Альона і Руслан. Проблеми почалися вже на вокзалі. Наші з Русланом і Альонине місця були не зовсім поруч, з різницею в 13 вагонів. Гарненьке число, чи не так?

-         Та нічого - це ж лише дорога, зустрінемося вже у Львові - з сумом в очах, прощається з нами вона.

Наступною неочікуваністю було те, що Альоні не видали постіль, сказали, потрібно докупити, і це при тому, що для неї поїздка обходилась на 100 гривень дорожче (вона без студентського квитка була).

Я вже років 5 потягом не їздила, тож намагаюся згадати, що воно таке. Уперше у мене місце збоку. Не зовсім розумію, як тут спати, але нічого, все буває вперше.

22:00 - час відправлятись, однак потяг чомусь не поспішає, можливо, збирається з думками? Через 20 хвилин-таки рушив. Хммм, довгенько думає.

Чух-чух...чух-чух...чух-чух

Монотонний стукіт коліс накликав дрімоту, заплющую очі...

- Хей, давай музику послухаємо, - чую з сусідньої полиці.

Який тепер уже сон - протеревенили до 3 ночі.

- Все, давай спати - не витримую я. Так і розійшлись.

Мда, здається, Львів не дуже радий нас бачити, якщо з дощем зустрічає. А, може, він просто хоче змити не найкращі спогади про дорогу?

На пероні нас зустрів екскурсовод, згодом підійшла решта групи. Поїхали заселятись.

О, то ми в центрі житимемо. А он пам'ятник Шевченку і стела - супер. Цікаво, наш хостел ще далеко. Здається це він. Хм, якийсь не дуже привітний дворик. Але нехай, яка різниця, ми ж не на двір приїхали дивитись...

- Добрий день, хостел «Комфорт». Це група на дванадцяту? Ось ключ від кімнати. Заселяйтесь.

- Як, усі в одну кімнату?

- так, ось записано 10 осіб.

У нас почалася істерика. Одна дівчинка розплакалась, інша почала кричати, щоб їй повернули гроші, третя мовчки обдзвонювати усі готелі, хостели і вільні будинки Львова.

- У нас екскурсія...Не можна запізнюватись - намагається нагадати про себе наш гід, однак ми не дуже слухаємо її.

Через 10 хвилин умовлянь ми-таки погодились залишити речі і піти на екскурсію, а з розселенням розібратись потім.

Заходимо в кімнату - аж ось сюрприз, чиїсь ноги, в шкарпетках уже не першої свіжості, упираються мені в голову. Якийсь чоловік на другому поверсі ліжка солодко спав. Чудово, у нас у кімнаті ще й хтось живе.

Заспокойся, Ланочко, це ненадовго, скоро Альонка знайде нам готель - кажу я сама собі, намагаючись утамумати злість (бісовий профком! І навіщо я взагалі погодилась?!)

Перша екскурсія - це прогулянка по старому Львову з відвідуванням церков і неординарних кав'ярень. Ну тут придертись ні до чого - це ж, його величність, Львів. Нарешті оговталась від подій ранку, адже це місто, яке ніколи не набридає, хоч скільки там не бувай. Дивлюсь на групу - а вони ще ні. Неуважні, знервовані, не випускають телефони з рук (усі в пошуках місця проживання). Під час екскурсії перезнайомились, дівчатка дуже хороші ( з хлопців там один Руслан був).

Альона звітує: «Усе зайнято - є лише шестимісна кімната за 12 кілометрів від центру».

Ну шість це вже не десять, а це якраз наша новоспечена компанія. Але ж далеко...

Час повертатися в хостел. Ми ще так і не вирішили проблему з проживанням.

- Давайте ще раз подивимось на масштаби катастрофи, а потім будемо думати, що робити далі.

Заходимо в кімнату. З'явився один плюс - жильців уже немає. Сідаємо на ліжка.

- Ну що, їдемо в інший хостел?

- Знаєте, а я за вами сумуватиму - ви чудова компанія

- А може все-таки залишимось?

-  Справді, яка різниця, де спати?

Так ми і залишились, лише прекрасна компанія затримала нас у тому місці.

Увечері ще піднялись на Високий замок.

Стомлені, полягали спати, адже завтра нас чекає аж 5 екскурсій

Прокинулись. Поснідали. З новими силами йдемо на екскурсії. Аж ось і чергова несподіванка: усі вони, окрім однієї, платні. (ох, цей профком – вони ж мали бути безкоштовні. І чому я не дивуюсь?).

 Дістаємо гаманці – ну не пропускати ж.

Увечері вільний час, тож ідемо за сувенірами. Повертаємося в хостел, щоб виселитись. Квитки на 23:30 – прекрасно, зараз заберемо речі і поїдемо на вокзал, там пів годинки почекаємо, а там уже додому.

 Адзуськи, профком, якого ми «полюбили» усією душею, вирішив зробити нам черговий сюрприз: о 23:30 потяг відправляється зі Стрия, а у Львові буде аж о першій ночі.

Ми стоїмо на вулиці з валізами, розуміючи, що ще дві години нам потрібно десь провести. Шукаємо цілодобову кав’ярню…

Нарешті дочекалися потяга. Дякую, профком, що ми хоч в Київ повернулися.