Привіт, щоденнику. Розповім про сьогоднішній день. Отже, прокинулась я близько восьмої, бо заснула пізно. Ранок почався з того, що я відчула біль в правій долоні. Придивилась - так вона ж уся подряпана. Певно, Фейф, якого я звечора не погодувала, впився мені кігтями в долоню, ще й певно поклював трохи її. Біль відчуваю ще й досі. Ранок був звичайний, нічого цікавого не сталося, тож описувати його не буду. Я зібралась і поїхала. В інститут? еее, ні. Спочатку шлях мій привів мене на Виставковий центр, де першокурсник Роман з факультету інформаційних технологій КНУ імені Тараса Шевченка перекупив у мене книги з англійської. Не знаю, чому про це згадала. Просто приємний хлопець з відчутним західним акцентом (сам він з міста Долина Франківської області). Потім вже поїхала в інститут. На першій парі ми зустрілися щ Ттарасом Івановичем (наш викладач міжнародної журналістики), який щойно повернувся з Америки, так як їздив на 70 Генасамблею ООН. Ми трохи обговорили ого подорож і саму зустріч, а потім він передав слово магістрині нашого інституту. Вона прочитала нам лекцію про розвиток ЗМІ в Скандинавських країнах. На цьому ми і попрощались. Другу пару, а це була Україна в світовій політиці, теж так-сяк відсиділа. Все, я була вільна, але я ібрала волю в кулак і пішла ще на додаткове заняття з італійської, яке проводив мій хорошй знайомий. Урок був дуже цікавим, за що йому велике дякую. Після цього яя сіла на маршрутку і чух-чух... Додому? ні, ще рано закінчувати. Я поїхала на Солом"янську площу, де зустрілася з найкращим, найдобрішим, найлагіднішим і взагалі най-най-най хлопцем. Як ти зрозумів, з моїм хлопцем. До речі, його звати Руслан.Але довго нам погуляти не вдалося, бо мені подзвонила мама і сказала їхати додому. Він мене провів і я поїхала. Так, цього разу вже додому) Тож, певно, буду закінчувати. Вдома мене чекала моя найкраща у світі сім"я. Ми повечеряли, і всі пішли спати, окрім мене, звісно. А я тут сидж пишу, але очі вже злипаються, тож я теж дозволю сну забрати мее. Добраніч, щоденнику. До завтра.