Струс мозку, єєє)

Закінчується другий тиждень, як я лежу в ліжку і плюю в стелю. А чому? Бо послизнулася на сходах, з"їхала майже до низу, сіла на сходинку, втратила свідомість і...докотилася до низу.
В результаті струс мозку і розсічення голови.
Голову поголили, зашили - все, як треба:)
оххх, 9:30 3-тього грудня, не забуду я тебе. Ну і лЮбу швидку, яка не приїхала, а ще того хлопчика-аспіранта в швидкій, який не знав, що зі мною робити, тож нам довелося їхати в Київський інститут нейрохірургії.
Але справді велике спасиюі хірургу, який так гарно (хоч і через три години після падіння) мене зашив.

Повернулася зі ще однієї подорожі південною Україною. Ще раз переконалася, що Україна - це дана Богом земля. Заїхали на майже безлюдний пляж, уперше побачила таку кількість крабів, риби, рачків; назбирала рапанів, загалом, відпочила душею. Аж стомилася відпочивати:) Знаходилася недалеко від Румунії:) Що ж, літечко, ти мене порадувало

В дорогу

Завтра забираємо брата з села і їдемо в Одесу. Уже відчуваю цей дух подорожі, згадую запах Одеського повітря, під ногами вузенька бруківка, музиканти на Деребасівській, ммм, Одесо, лечу до тебе. Так, недарма це моя мала батьківщина)

Людина з великої літери

У мене сьогодні день для Би-2. Він навіяв якусь меланхолію. Я побачила біди людей.
Ходила на прогулянку. Відчула себе феміністкою: сама відчиняла собі двері, сама платила за каву, ну і коли повіяв вітер і стало холодно, кофту мені не запропонували одягнути) але то таке. Все одно добре, що за три дні з дому вийшла. Історія про інше.
Мамуня відправила в магазин, на вулиці ішов дощ, але як треба, то треба.
Зайшла в магазин. Стала у чергу. Дивлюсь, біля мене стоять хлопчики років 11, у благеньких футболочках, місцями потертих, у тапочках, з брудними ручками і ніжками. Забігли, звісно, не для того, щоб щось купити, а щоб сховатися від дощу. Поруч також стояв чоловік, ми з ним дивилися на дітлахів. Він доїдав морозиво, аж раптом каже: "хлопці, я тут морозиво куштую, але вже так об"ївся, може, ви мені допоможете?" і купив їм по упаковці морозива. Мене переповнювали емоції співчуття і радості, що ще є такі добрі люди. Уперше за, певно, пів року мені захотілося плакати. Купила усе що потрібно і...по шоколадці хлопчакам.
Дуже вдячна тому чоловіку. Такі, як він, роблять цей світ кращим. Дякую йому увесь вечір. Дякую, що він пробуджує людяність і співчуття. Побачила людину з великої літери.

Вірш незнайомцю

Не знаю, хто ти, як живеш, Чим дихаєш і про що мрієш. Та вірю щиро, ти пройдеш Гідно свій шлях і світ зігрієш. Пізнаєш друзів, вчителів І, звісно, віднайдеш кохання. Не зрониш грубих, зайвих слів, Ти будеш мудрим, без вагання. Любитимеш увесь цей світ І в горі, в радості, і в щасті. Не втрать той милосердя цвіт, Які б не трапились ненасті. Дружину мудро обирай, Не кидайся на всіх і в побут. В коханій ти побачиш Рай, Із нею створиш свій добробут. Ну от, напевно, це і все Вже годі цього графоманства, Хай усміх осяйне лице . Знай, світ бажає тобі щастя.

Як я вечеряти ходила

Черговий насичений день закінчувала вечерею в грузинському ресторані Сапераві. Перед історією хвилинка реклами) ресторан просто чудовий: офіціанти дуже привітні, їжа смачна-пресмачна, інтер"єр розкішний. За нами дивилися, певно, як за королевою Єлизаветою: для сумок спеціальні підставки принесли, їжу і напої насипали/наливали, страви приносили в біленьких перчатках, щоразу цікавилися, чи все сподобалося. Загалом, якщо підете - не пошкодуєте:) А тепер повернімося до історії) Сидимо вечеряємо, аж раптом бачимо, за сусіднім столиком Потап сидить. Стоп, не про Потапа історія. Отож, коли ми заходили, я не побачила сходинку і спіткнулась. Подумала "та нехай, біль у нозі скоро мине". Угу, уже третій день з перебинтованою ногою сиджу, треба до хірурга сходити, але я впертий баран, тож сподіватимусь, що саме пройде:) Висновок такий - дивіться під ноги, коли ходите)

Уперше на футболі. Від щастя аж розпирало)

Отож, як зробити мене щасливою? Повести в якесь крутяцьке місце, де я ще не була.
І так, мене запросили на футбол.
Уперше за вісімнадцять рокі я побачила СПРАВЖНІЙ, не екранний, футбол. Отримала масу енергетики від гімну, кричалок, якихось штук, типу феєрверків, які запалювали ультрас після голу. Та ще й Динамо виграло, як тут не радіти?)

Як я на ведафест їздила

Їду я з батьками з дачі, нікого не чіпаю. Раптом дзвінок. "Поїхали на Труханів острів, там сьогодні ведичний фестиваль. Йога, мантри, все таке". Я ж, людина, яка обожнює кришнаїтів і все, що з ними пов"язане, просто не могла відмовитися. Але от біда: я їду в машині по Обухівській трасі. Прошу батьків ніде не зупинятися. Як тільки ми приїхали додому, я вискочила з машини, переодягнулася у перше, що випало з шафи і поки батьки ще лиш піднімалися в квартиру, я вже встигла попрощатися з ними.
P.S. На фестивалі отримала просто масу задоволення + класнючі фото:)

Коли у тебе ненормальні друзі, яким не лінь приїхати з Києва у Вишневе - і це класно

Окрім того, що я ту гуляю, я ще вчусь, ходжу на курси з англійської. Так от, сталося це одного разу перед тим, як я мала на заняття їхати.

Восьма ранку. Люди ще сплять. Дзвінок. Виходь каву пити. Хороший початок перед англійською) + ще й книжечку подарували - казочки:)

Роксоланка-бандитка)

Решту щоденних прогулянок я пропускаю, зупинюсь на одній. Коротко про неї: Сходити подивитись на Київську фортецю, прогулятися по даху, втекти від поліції і сісти не в ту маршрутку - єєє) У цьому вся я:)

Sweet home

А потім я жахливо скучила за домом, тож купила квиточок і поїхала додому, де мене вже чекали мої друзяки) Тож, після повернення, я одразу кинулася у вир прогулянок) Дніпро, кав"ярні, рідний Київ, ммм...

Одещина

А потім я поїхала до рідних, за 70 км від Одеси, де два тижні насолоджувалася природою, прогулянками до ночі. Дуже вдячна своєму другу Митюші, який розважав мене всі ці два тижні + він любить і балує мого Платошку, тож люблю його вдвічі більше за це))

Одеса

Потім на кілька днів гайнула в Одесу. Ходила з рідними в парк Шевченка на атракціони (це вже традиція). В мені заграло дитинство, каталася на карусельках, їла смаколики, а ще стрибала на батуті. 100 років уже не стрибала:)

Затока

Через два дні я поїхала в Затоку. З 26 червня і до 1 липня я жила на пляжі з моїм Платошою, сестрою і її молодшим сином. Ми були наче Робінзони: пляж, море і ми - жодних людей, ну ладно кілька було, але ми з ними майже не зустрічалися. Це було блаженство:)

Фотосесія

Отож, першим позитивом після сесії була чудова фотосесія і дуже гарні квіти від друга:) почувалася принцесою

Повернення

Думала закинути блог, але сьогодні зайшла юди і вирішила, що знову відчуваю потребу писати. Літо моє насичене: мала вже купу-купу пригод, навіть уперше утікала від поліції. Але щоб це все довго не розписувати, зроблю фотозвіт:)

Пісня - це зброя

Пісня – це зброя. Захисти українське

Українські музиканти влаштували концерт-мітинг на підтримку квот для україномовної музики

Під будівлею Верховної Ради відбулася акція українських музикантів на підтримку прийняття законопроекту №3822, згідно з яким радіостанції зобов'язані транслювати в ефірі не менше 35% пісень українською мовою.

Концерт, в якому взяли участь українські гурти, проходив під гаслом: "Пісня - це зброя".

Сергій Файфура, український співак:

«Організатором є волонтерська мистецька організація «Музбат», членом якої я теж являюсь. Як я казав колись у Верховній Раді на брифінгу, дійсно соромно, щоб у ХХІ столітті найспівочіша нація виборювала для себе право виконувати свої пісні і слухати їх. Ми зараз воюємо уже за 25% національної продукції, (у цьому і ганебність ситуації) але нехай буде уже 25. Це не означає, що так навічно. Потім підніметься до 35, потім буде 50. Цю квоту потрібно буде поступово збільшувати. І це не просто забаганка. Ми зараз не граємося в пісню як таку. Зрозуміло, що українська пісня має бути веселою і грайливою, але зараз вона глибинно-філософська, смислова, здатна піднімати маси на усвідомлення, хто ми є в цьому світі. Тож пісню зараз потрібно використовувати, як зброю. Бо зараз цією, пробачте, російською «туфтою» запресували мізки людей. Ми є свідками того, що, де звучить дешева російська попса і шансон, в результаті і приходить Путін і диктує свої умови.

Тож зараз пісня, це не просто пісня, а відвойовування національного.

Ми маємо колосальний багаж пісень, але не можемо пробитись, тому що бізнесові інтереси наших медійників лежать в площині «русского мира». Але маємо, що маємо.

Це все політика кремля - кажу з маленької букви це слово – утримання каналів тут проплачується Москвою і за рахунок цього іде вплив не просто пісенний, а й політичний. Відбувається пресинг через мову. Бо як не буде мови, то й не буде нації.

Має бути закон, щоб український виконавець міг спокійно звучати в ефірі. Ми ж у себе вдома, тож хто має робити погоду, як не ми?»

Туреччина і безвізовий режим

Туреччина, як і Україна з Грузією, чекає на рішення Євросоюзу щодо отримання безвізового режиму. Натомість країна погодилася прийняти біженців із Греції. Про набуття Туреччиною безвізу і причини ускладнення цього процесу  розповів політолог Ількір Тургайлек.

РЛ: У чому полягає проблема отримання безвізового режиму Туреччини з ЄС?

ІТ: У нас уже є право на отримання безвізового режиму, відповідно до деяких старих угод між Туреччиною і Європою, але нам усе ще доводиться просити про його введення. Турецький уряд каже, що вони виконали 72 умови для безвізу, які вимагав ЄС останнім часом. Однак деякі дипломати стверджують, що умови не виконані. Є ще деякі країни, які мають безвізовий режим в ЄС, але не суворо дотримуються всіх правил. Чи не є це подвійним стандартом?

РЛ: За яких умов ЄС надасть Туреччині безвізовий режим?

ІТ: Рішення про введення безвізового режиму, насправді, є частиною домовленості між Брюсселем і Анкарою щодо мігрантів. Туреччина погодилася приймати біженців, натомість Європа надає їй безвізовий режим.

Також ми маємо гарантувати незалежність судів, забезпечення свободи слова і дотримання прав національних меншин.

РЛ: У результаті переговорів країни Євросоюзу відклали запровадження візової лібералізації. Як ви до цього ставитесь?

ІТ: Я думаю, що ЄС змінить статус Туреччини щодо безвізового режиму, коли ЄС потребує деяких додаткових трудових ресурсів або грошей.

РЛ: Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, якщо Європейський Союз не дотримуватиметься своїх обіцянок, то Туреччина скасує угоди з блоком, в тому числі угоду щодо повернення мігрантів. Чи справді це так?

ІТ: Ні, Туреччина не буде припиняти угоди. Оскільки Туреччина досі отримує прибуток від них.

ось так я ходила на міжнародний фестиваль диригентів

Занурення в минувшину

Як проходив міжнародний фестиваль диригентів

Дззз…дззз…дззз

Люди натовпом заходять в зал, шукають свої місця. Ніхто не свариться, навіть бояться підвищити голос, розмовляють півтонами. Зверху суворо поглядає «розп’яття», ніби слідкує за поведінкою. Орга́н велично виблискує у світлі ламп. Гасне світло. Зал заповнили оплески. На сцену виходять виконавці – ансамбль класичної музики ім. Б.М. Лятошинського.

Аплодисменти стихли - запала тиша очікування. Чутно лише легеньке поскрипування стільців.

Пахне деревом. Нескінченно висока стеля додає відчуття величності події. Занурюєшся у минулі часи – часи Баха, Бетховена, Бізе…

Мрійливу атмосферу переривають кроки. Спочатку віддалені, потім усе ближче…ближче…

Неквапом крокує сивочолий чоловік – американський диригент Метью Браун. Повертається обличчям до музикантів і починає виконувати свою роботу – концерт розпочався.

Диригенти змінюються один за одним: швейцарський, гонконгський, італійський – і лише музика вічна.

Під землею час від часу проїжджають потяги метро. Їх гуркіт гармонійно поєднується з мелодією. Тут, усередині Будинку органної і камерної музики, навіть повітря інше. Якесь особливе. Старовинне.

Люди тут змінюються. Он дідусь узяв за руку свою дружину, з якою пережив уже, мабуть, чимало пригод; а он схилили один до одного голови молоде подружжя і мрійливо усміхаються.

Але класичні музичні твори торкнули душі не усіх. Дівчатка-підлітки граються на телефоні, нервово перебирають в руках навушники, чекаючи антракту, щоб увімкнути щось сучасніше. Можливо, Quest Pistols і їх «Санта Лючію» чи Время и Стекло зі своїм «Имя 505», хтозна.

Недалеко від дівчаток сидить молода жінка і захоплено слухає, а поруч її чоловік, який час від часу поглядає на годинник. Йому жахливо незручно сидіти. Він уже напівліг на стільці, простягнув ноги. Вираз його обличчя красномовно показує «величезне бажання» сюди іти. Під якими каторгами дружина привела його на концерт, лишається загадкою.

Перша частина завершилась. Музиканти сховалися за сцену, люди порозходилися, дівчата-підлітки, нарешті, дочекалися моменту, коли можна увімкнути свою музику.

Скрипаль із ансамблю добродушно відповідає на питання двох відвідувачок.

Уже втретє лунає дзвінок. Усі місця зайняті. І знову минувшина. Друга частина пройшла так само швидко, як і попередня. Знову оплески. Увімкнулось світло. Рух. Натовп прямує до виходу.

Поріг – ніби бар’єр між віками. Ти його переступаєш і миттєво повертаєшся з ХVІІІ століття у ХХІ. Надворі вже ніч. Сяють зорі. Горять ліхтарі. А ти ідеш у таку казкову і рідну сучасність.

А я їм диньку з Кіпру))

Ось така от суконька)

Екстремальна начитка

Сьогодні довелося начитувати підводки на камеру. Так склалося, що мене обрали ведучою.
Новини побачила вперше. Учила слова,поки напарниця начитувала свої тексти. Вжахнулася від свого неуміння мобілізуватися. Це було нелегко, але я це зробила і винесла кілька правил:
- перед начиткою прочитати тексти, хоча б 5 разів)
- якщо не можу вимовити слово - підбирати синоніми, або ж змінювати речення
- не завчати текст як вірш,а запам'ятати ключові слова і розповідати від себе
- за можливості уявити, що говорю не на камеру, а розповідаю новину друзям
- якщо проблеми з мовним апаратом (на щастя, хоч тут проблем у мене не було), проговорити скоромовки
- говорити з емоціями - я не робот!
- і поводитися теж природньо
От. Не знаю , що з цією начиткою, сумніваюсь, що щось путнє, але трохи досвіду набралась

як же я обожнюю затори

Складається враження,  ніби машини відчувають, коли я поспішаю , і спеціально плетуться зі швидкістю равлика. Ррр

Коли ти жайворонок

Що роблять люди о 6 ранку? Більшість спить.
Що робить Лана о 6 ранку? Правильно, монтує відео:)
Потім збирає малого в школу. Спроваджує його туди ж.
Вмикає Ундервуд, далі монтує.
Йойк, уже майже дев"ята, час сідати писати підводку. Ні-ні, не під горілочку щось писати, а підводку - вступ до сюжету:)
Непоганий початок дня.
Журналісточка...)

Перша клубничка:)

Сусіди 2

Ходила учора на фільм "Сусіди 2". Дурнувата американська комедія, у якій перекраслюється абсолютно усе моральне.
До чого опустилися режисери, якщо у весь цей бруд втягнули дитину? (за сюжетом, вона грається вібратором, як лялькою, батьки спокійно лаються при ній, при цьому розповідаюч, що вони її прекрасно виховують)
Наркотики, п"янство, розгульний спосіб життя, аморальність, бруд, духовний і моральний занепад - чи це обличчя нашого сьогодення?
Комедія "тупо поржати" перейшла межу дозволеного. У ній до повної картини не вистачало лише порно сцен.
Дякую, голівуд, за зіпсований настрій.
Сходила, блін, посміятися:(

Ревнощі отруюють життя

Я за гороскопом овен. Овни мають жахливо упертий характер (ну барани ж:))
Ось я чистокровний баран: запальна і вперта.
Розкажу історію однієї знайомої. Вона має чудову сім"ю. Прекрасного чоловіка і двох дітей. Її чоловік її обожнює: допомагає, хвилюється, щоб вона завжди була щасливою, виконує усі прохання. Вона ж у свою чергу відповідає взаємністю. Таку ідилію, певно, важко знайти. Вони, здається, узагалі не сваряться. Єдиним приводом для сварки була одна людина. Знайома чоловіка. Якось подружжя посварилося через побутову дрібницю, в якій якимсь чином була замішана і та жінка. Потім вони, звісно, помирилися. Здавалося б усе чудово.
"Я ніколи більше не згадувала цієї сварки, адже таких дріб"язкових стається десятки, типу хто винесе сміття, хто дітей з садочка забере". Та жінка переїхала в інше місце, здається, вийшла заміж", - розповідала мені В (не хочу називати імені, бо навіщо?:)).
"А потім якось в розмові ми згадали про неї. Я не знаю чому, але розсердилась. Чоловік почав захищати знайому (справді, я безпідставно так грубо говорила про неї). З тих пір я стала агресивною, сама часто провокувала чоловіка на сварки, звинувачувала, що та жінка йому подобається. Я сама не могла пояснити своїх дій. Чоловік був у розпачі, він не міг мені довести протилежне, хоч дуже намагався, він просто не розумів, чому я РЕВНУЮ до людини, яка живе за сотні кілометрів і з якою вони бачаться раз  в місяць чи, навіть, кілька місяців (вона живе в одному місті з його батьками). Чим більше я нагадувала про неї чоловікові, тим більше відповідно і він про неї згадував. Ця ненависть отруювала моє життя.
Я знайома з усіма його друзями, окрім неї, можливо, саме тому була така агресивна.
Я розуміла, що наш шлюб може розпастися через мене, через мою негідну поведінку, але навіть тоді звалювала усю провину на ту жінку.
Почала читати Біблію, звертатися до психологів. Але, на жаль, мені нічого не допомагало. Проблема була у моїй голові - я вигадала собі уявного ворога.
А одного дня я вирішила спробувати просто стерти її з мого життя. Не згадувати. Я розуміла, що це подруга дитинства мого чоловіка, тож вирішила, стиснувши зуби, змиритися з тим, що у мого чоловіка можуть бути подруги.
Я завжди повторювала собі "дурепочка, подивися, він живе тобою" і, знаєш, допомогло. Я щодня називала, що він робить для мене, для дітей, як він старається. І він виріс у моїх очах, а та жінка зменшилася до розміру комашки, вона стала такою непомітною, що, коли чоловік приїжджав від батьків і казав, що зустрічав її, я ставилася до цього без краплини агресії. З тих пір я знову закохалася у свого чоловіка і пообіцяла собі не ревнувати без приводу, адже навіщо труїти саму себе? Ревнощі, це страшна отрута, інколи, навіть, смертельна".
Я так здивувалася цій розповіді. Не знала, навіщо вона мені це розповіла, адже у мене все прекрасно. Ревнощі, пф, ні, не чула, я ж найкраща:). Але місяць тому я помітила, що перетворилася на свою знайому в минулому. Я сама себе почала труїти безглуздими ревнощами. І ось зараз ця історія мені згадалася. Допомагає мені зберігати теплі стосунки.
Можливо, ще якійсь нещасній допоможе))

Ранок добрий. Прокинулася від повідомлення керівника "Ні, робити спільний сюжет не можна". Класно ранок почався. Але, як сказав мій знайомий, "трудности нас закаляют". Тож я маю 3 години 10 хвилин на те, щоб десь узяти відео, накласти на нього звук і змонувати це все.
Ну що ж - час пішов:)

Коли паскудний настрій, але у тебе є чудовий хлопець;)

19 травня. День вишиванки

Кохання - не слова, а вчинки

Я - закостенілий романтик. Справді, від мозку і до кісток. Хоч маю досить хороший як для дівчини характер, але...звісно, як же без але:)
Ось і напишу про своє "але".
 Мене щоранку потрібно будити повідомленням "добрий раночок", щовечора вкрадати спати смс "на добраніч, сонечко", після кожної розмови по телефону казати "я тебе кохаю", ще непогано надсилати романтичні пісеньки, ах, ледь не забула...квіти. Дарувати квіти, без приводу, хоча б раз на місяць. Ну а ще я маю знати, де ти є і з ким. І не гуляти один на один з дівчиною - хоча б утрьох.
Як мене таку витерпіти? Ну терпіти мене не треба, а от кохати можна. Усе просто) Якщо ви не виконуєте моє "але", можете бути вільні;)
Мій хлопець, на щастя, мене кохає, а не терпить. Здавалося б цукерково-букетний період мав би вже пройти, але ненаглядний усе ще мужньо тримається. Правила виконує майже 100-відсотково)
А тепер поговоримо про "майже".
На роботі вони зараз мають серйозний проект, тож вільного часу у нього немає. Робота відбирає усесь час.
Що це для мене? Та це просто трагедія! Два тижні я "вмирала" від нестачі уваги. Де зникли фрази "моя принцеса", а де мої смс, чому так рідко приходять? Коли вмикала розум, то заппокоювала себе тим, що людина на роботі. Але згодом прокидався мій романтик, і я ридала навзрид, що я бідна-нещасна, покинута.
Сьогодні ж у мене трапилася неприємність: важливі файли з карти пам"яті мій комп"ютер не хотів читати. Я в сльозах телефоную хлопцю. Розбудила його. А йому сьогодні знову на роботу. Однак, він бере свій ноут і їде до мене - рятувати файли і мене від істерики.
Приїжджає з важелезним рюкзаком, зефірчиком (його я їм, коли хандрю) і льодяниками. Намагається щось зробити з файлами, але, певно, то вже був кінець недовгого життя файлів.
Не склалося...але час не  стоїть на місці, тож відправляю його на роботу.
І так, мораль сєй басні такова: щире кохання проявляється у вчинках, але і без романтики мене лишати не треба;)

Друзі vs неприємності

Травень уже закінчується, а я зовсім нічого не писала. МІй ритм життя зараз настільки шалений, що не встигаю, навіть, інколи поїсти.
Що нового? Сесія починається) Майже влаштувалася на роботу.
Загалом, усе чудово. Коли ритм уповільниться, почну частіше писати.

Треба, як завжди, якусь життєву історію написати:)
Ну що ж, розкажу історію про дружбу.
Друзі пізнаються в біді
Учора поїхала знімати репортаж. Усе добре назнімала відео. І лекцію, і експерименти цікаві: дим швидке замороження рідким азотом, голос людини, коли вона вдихне гелій - загалом, краса...
Аж тут постало питання - треба щоб хтост мене в кадрі зняв. Друзі теж по зйомках роз"їхалися. Телефоную ще одному своєму дружбанчику, а він у цей час саме свої проблеми вирішує в іншому кінці Києва, тож допомогти не зможе. Зі Світловодська приїхав мій знайомий і запропонував прогулятися, "опа" - подумала я, ось і ооператор знайшовся) але не тут було, він на Хрещатику і скоро їде, а я на Голосіївці - не склалося...
Робити нічого, знімаю поки сама. Аж тут мені пише мій старий знайомий, запитує, як справи, що роблю. Відповідаю як є: на зйомках, та усе добре, але оператора немає.
І тут він пропонує свою допомогу. Це був наче грім серед ясного неба. Від кого-кого, але від нього я точно такого не очікувала.
Познімали. Я приїхала додому, зі спокійною душею лягаю спати.
Зранку прокидаюся, перекидаю файли на комп"ютер, а їх немає. Певно, вірус. Істерика - це дуже ніжна назва мого стану. Плач, кусання губ, виривання волося...
На допомогу, почувши мій заплаканий голос з Києва у Вишневе приїжджає мій хлопець, тягнучи свій ноут - а раптом пощастить. Але ні, чуда не сталося. Відправляю його на роботу (так, замість того, щоб перед роботою виспатися, він приїхав рятувати мої файли).
Ми з групою робимо спільний випуск, тож попереджаю усіх, що я без відео. Аж тут пише подруга і пропонує СВОЄ відео розділити зі мною, написати у співавторстві.
Соїй вдячності усім цим людям просто немає меж. Дякую, що ви є в моєму житті.
І так, немає безвихідних ситуацій - правильне рішення саме приходить раптово ;)

Пустою пусткою укрилася самотність

Пустою пусткою укрилася самотність.
В ній я стою. Лиш я, вона і все.
Така  близька, сумна невідворотність.
Сховалася. Сховала. Лиш лице...
Лишила, щоб ясним був мозок,
Щоб очі ще могли пускать сльозу.
Прийшло щоб розуміння, наче морок.
І поламало, як тонку лозу.
Сама. Одна. Беззахисна. Мала ще.
Де казка та? Куди зникла вона.
Холодний дощ мені по тілу плеще.
А у душі сховалася зима.
Дивлюсь, пташки щебечуть і радіють,
На вулиці панує вже весна.
А у моїй душі ледве жевріють.
Незламні панночки - любов це і краса.

Голосіївка

Парк у Голосіївці - це просо казка. Насолодитися природою там можна сповна. Відпочити з друзями, сходити на пікнік, пофотографуватися, або ж заглибитися у себе - сміливо вирушайте.

за вікном весна, а я знову зуміла захворіти

коли брат уміє фотографувати:)

від юного фотографа

Весняні фото

Джентльмен з 15

Ідемо  вчора з Платохою, розмовляємо про дівчачу логіку. Він у своїх 9 уже знає, що істоти жіночої статі з їх схибленими поглядами - це "відірви  викинь".
Говорили про квіти, сказала, що б не дарував дівчинці ЖОВТІ, адже забобони це у нас у крові, і хай букет буде зі 101 квітки, але жовтої, дівчина образиться.
Він, здивовано глянувши на мене, сам до себе сказав: "Треба буде Ані сказати, щоб не вірила у ці дурні забобони"
Потім я почала його повчати: двері відчиняй, скажи мені компліменти, подай руку, щоб через дорогу перевести....
Через 5 хвилин повчань він не витримав і з його вуст злетіла фраза:
"Доця, я цю всю теорію знаю, але я ще дитина. От буде мені 15 - стану я цим джентльменом"
Чекаю його 15-річчя)

Юпі, я вдома

Учора повернулася додому - обожнюю рідні стіни і пейзажі за вікном. І хоч в гостях було прекрасно - мої дорогесенькі усі зустрілися, я шалено була щаслива з ними поспілкуватися - та дім є дім. Пів дня провела на вулиці - гуляла  братом і подругою. Мене черговий раз переплутали з його мамою:) Дивуватися перестала ще рік тому, тож на питання касира в парку атракціонів "чи хлопчик на мене схожий?" просто усміхнулася і сказала: "звісно, на мене":) Ну бо справді схожий. Сьогодні повезу Платоху на плавання. Збираюсь, слухаю музичку - насолоджуюсь домом

Поїздочка: затор у 5 смуг і зустріч з чудо а-ля патріотом

От і закінчилися вихідні з моїми рідними. У нашої невеликої рідні є традиція - на Пасху три сестри (мамунька, хрещена і Алочка ), їх діти і діти їх дітей збираються у середньої сестри (моєї хрещеної) Іри на Одещині.
Нам їхати найдалі - 400 км. Але завжди цікаво - якось ми зустріли доброго дядю-поліцейського, але цього разу теж без пригод не обійшлося:
1. Це норма на свята стояти в заторах аж до Білої Церкви. Але в такий я втрапила вперше. Машини їхали у 5(!) рядів там, де є лише 2 смуги. Яким чином?  По двох, як і треба, по обочині, що правіше, по траві, що розділяє наші смуги від зустрічних,там, де знаки стоять. Ми їхали по зустрічній смузі. Але швидкості це нам не додало. Ми, швидше, повзли. Нас обігнав велосипедист, який неквапно їхав порід дорогу і збирав (!) гриби. (Тож будьте обережними з такими продавцями). Що у цей час робила поліція? Так-так, вона була. Дві машини. Вони, розуміючи бідолах, які намагаються вибратися з Києва, "зганяли" машини, що їхали по траві між смугами, або на свою смугу, або ж на зустрічну (а що поробиш? )
2. Уже в Одеській області ми побачили машину, у якої позаду на склі було наклеєне жовто-блакитне сердечко, а попереду прапор України. Усе було б нічого, якби не російські номери. Цн що збій системи, маскування чи бояться, що "бандерлоги" поб'ють? :D

Тому, хто поруч

Захисти мене від усього світу так, як ніхто інший не зможе.
Заховай мене собою, щоб, навіть, весняний вітер не міг розкуйовдити моє волосся.
Я не хочу бути мудрою, грайливою чи звабливою.
На мить хочу лишитися дитиною, у якої відібрали цукерку, і тому вона плаче.
Можливо, на мить, а, може, на все життя.
Поруч хочу бачити однолюба, який і через роки пам"ятатиме мене.
Бути тією, яку мозок вперто відмовлятиметься забути.
І не забуде...
Кажеш, що зможеш покохати іншу. Хм...можливо.
Але, як би не було егоїстично з мого боку, я навік закарбуюся у твоєму серці.
Я вже там...
Жоден ніж не зможе вирізати звідти мене.
Адже хіба людина може жити без серця?
Ти зможеш заховати ці спогади далеко на дно, укрити їх миттєвостями, як подорожником,
Але вони однак повертатимуться до тебе, бо це вже частина тебе.
Чи мені важко? Не знаю - творчі люди такі мінливі.
Але якщо тобі до вподоби мої наївні погляди, тоді нам з тобою по дорозі.

Щось я зовсім звідси зникла. Але із завтрішнього дня постараюсь повернутися. Цей тиждень був класнючим. У четвер - Книжковий арсенал, у суботу - old car fest, сьогодні - Brutto.
От який висновок я для себе зробила - насолоджуйся кожним днем, роби його незабутнім. Будь у тих місцях, що приносять тобі щастя. Я щаслива! Юпі )
Ось фото диво-авто і жахливої якості неперевершені Brutto :)

Який прекрасний день!

Хто найщасливіша людина на планеті? Я найщасливіша людина на планеті:) Дякую усім, хто зробив цей день, одним з найпрекрасніших у моєму житті:)

Чим би дитя не бавилось

Учорашній мій день був щасливим-щасливим. Тепла весняна погода. Лишалося 5 днів до мого дня народження.
Учора знову їла морозиво:) люблю, коли мене люблять і пригощають смаколиками)
А потім в макдональдсі я попросила собі лавровий віночок, які видавали до ювілею Олімпійських ігор (120 років). І ходила у цьому віночку по вулиці:D Дитя, таке дитя:)

Казка про любов

Ішла доля через світ і несла пакунки,
Продавати на базарі дивнії дарунки.
В тих пакунках почуття - не перли й корали.
Продавалась ще й любов, та її не брали.
Наче була не погана, лиш наївна дуже,
А наївність в нашім світі, ох не люблять, друже.
А з любов'ю йшли у парі вірність і турбота.
Та відкрити ці дарунки - це важка робота.
Але ж люд цей став лінивий - їм усе на таці
Подавай, бо із життям цим зовсім не до праці.
От байдужість беруть радо, щоб не заважало
Чуже горе...А придбав ось цей пакунок, серце вже й заклало.
Ну а ще стояла черга на великі брЕхні,
Бо правдивим жити тяжко - втопчуть на поверхні.
О!  А то он що за черга, що не видно краю?
А-а-а,  стоять це за багатством дами, як з Версалю.
Це вони купують в долі "женихів" заможних.
Хай холодні, та з грошима - з цими жити можна.
Аж ось раптом на базар прибігло дівчисько.
Воно бігло дуже радо - поспіша до річки.
І побачила любов, що збилась в куточку.
Пожаліла та й купила, понесла в клунОчку.
Біля річечки відкрила - скрізь аж засіяло.
І побачила дівчИна, як любові мало
У всім світі зовсім трішки, маласенька жменька.
Засмутилася юначка - схлипнула тихенько.
Ну а витерши сльозу, вирішила твердо.
"Буду сіяти добро - це вже моє кредо".
І зробило це дівча дивовижні речі:
Висадило цю любов у серцях малечі.
І росте любов тихенько у серцях, міцніє,
А як виросте вже зовсім - увесь світ зігріє.
(с) Роксолана Лісовська

стомлена і щаслива

З мультиком у мене якось так у не склалося. Але я їх і так з малим щодня дивлюсь)
Учорашній день був довгий. Зустрілася з подругою, яку ще з зимової сесії не бачила (та невже це сталося?!)
Перед цим з'їла мороооозива, яким обмастили моє личко:)
Такі от справи.
А зараз ще ніжуся в ліжечку, але вже вставатиму. Жо вісімнадцяти 5 днів лишилось - не можна гаяти ні хвилини)

День починається із задоволення - арахісової пасти))

Як прожити останні дні до повноліття?

Нууу, я виконала обіцянку - усім усе пробачила. А щодо дитинчастості, то мультик перед сном буду дивитись. А ще я сьогодні потанцювала в коридорі, походила підстрибуючи по вуличці і обійняла кількох людей:) А потім мене пригостили класнючою і смачною шоколадкою - завтра куплю 18 штук і віддам Платохі, а може сама злопаю:) До речі, день мій закінчився неочікувано приємно, додому мене завезли машиною. Ось такі от останні деньки.

зробити свій світ кращим до повноліття

Залишилося лише 7 днів до мого повноліття. Тож цей тиждень я хочу зробити незабутнім. Він буде сповненим дитячої наївності, радості і сміху. Та перше, що я хочу зробити сьогодні - відпустити усі образи. І подивитися мультик:)
А коли з'явиться світло, я напишу про свій учорашній день. Він був класний)

з ліхтариком:)

Мій юний фотограф тренується на мені)

За тиждень 18, а я все ще маленька дитинка)

Поєднані війною і...соц мережею

За 200 кілометрів від війни своїм буденним життям живе місто Павлоград. Зі сходом сонця воно оживає. Люди прокидаються з різними думками: хтось заклопотаний недоробленими справами, хтось розраховує, як же швидше зібрати дітей у школу, щоб ті не спізнились. А хтось – із думкою про одного солдата, що воює там, за 200 кілометрів від неї. Ця хтось, це дівчина Юля. Щоранку вона прокидається з однією думкою: «У мене найкращий у світі хлопець!». А потім поринає у спогади.

«Ох ці соціальні мережі! І як же вони так поєднують людей?» - сміється сама з себе.

«А все почалося з «лайку». Йому сподобалося моє фото. Потім пролунав звук повідомлення. «Привіт», - написав мені Артур. (Ніколи б не подумала, що я знайомитимусь «В контакті») Потім він розповідав, як пішов добровольцем в армію, які там добрі і хоробрі хлопці, де вони живуть, що роблять у вільний час. Розповідав, що холодна тушонка зовсім прісна, а як нагріти її над вогнем – стає солоною. «Ось такі чудеса тут бувають!» - напівжартома, напівзачудовано казав він. Єдине чого не розповідав, це того, як там важко. Жодного разу не жалівся. Лише мене підбадьорював, повторював що скоро усе буде добре. І я…зацікавилася ним.

Я, дівчина, яка має непогану кар'єру моделі, я, за якою стоїть черга шанувальників, майже закохалася в абсолютно незнайомого хлопця з «контакту». «Ось такі чудеса ТУТ бувають!» - потім розповідала я Артуру під час нашої зустрічі. Недарма ж кажуть, що любов зла...»

Найчастіше Юля згадує їх першу зустріч, трепетно зберігає у пам'яті кожну секунду, проведену з ним.

«Після двох місяців нашого спілкування по телефону, я вирішила поїхати до нього в АТО. Не витримала. Захотіла познайомитися в живу. Йому дали вихідний на добу, і цю добу я провела поруч зі справжнім чоловіком, в теплі, турботі і розумінні. Ми закохалися один в одного буквально з першого погляду».

Це була перша, але не остання їх зустріч. Через тиждень він приїхав у відпустку.

«Ми живемо в одному місті. Тож всю його відпустку, ці швидкоплинні 15 днів, я жила з ним. Після цього він приїжджав ще чотири рази за різними обставинами. Увесь цей час прожитий без нього, я просто чекала…вірно чекала». 

 Усім, хто запитує, що ж буде далі, Юля щиро відповідає:

«Я просто вірю, що все буде добре. Ще трішки і він буде завжди поруч. Він у мене хлопець такий, що все переживе і все зможе! Я просто вірю в нього. От і все!»