Тому, хто поруч

Захисти мене від усього світу так, як ніхто інший не зможе.
Заховай мене собою, щоб, навіть, весняний вітер не міг розкуйовдити моє волосся.
Я не хочу бути мудрою, грайливою чи звабливою.
На мить хочу лишитися дитиною, у якої відібрали цукерку, і тому вона плаче.
Можливо, на мить, а, може, на все життя.
Поруч хочу бачити однолюба, який і через роки пам"ятатиме мене.
Бути тією, яку мозок вперто відмовлятиметься забути.
І не забуде...
Кажеш, що зможеш покохати іншу. Хм...можливо.
Але, як би не було егоїстично з мого боку, я навік закарбуюся у твоєму серці.
Я вже там...
Жоден ніж не зможе вирізати звідти мене.
Адже хіба людина може жити без серця?
Ти зможеш заховати ці спогади далеко на дно, укрити їх миттєвостями, як подорожником,
Але вони однак повертатимуться до тебе, бо це вже частина тебе.
Чи мені важко? Не знаю - творчі люди такі мінливі.
Але якщо тобі до вподоби мої наївні погляди, тоді нам з тобою по дорозі.

Щось я зовсім звідси зникла. Але із завтрішнього дня постараюсь повернутися. Цей тиждень був класнючим. У четвер - Книжковий арсенал, у суботу - old car fest, сьогодні - Brutto.
От який висновок я для себе зробила - насолоджуйся кожним днем, роби його незабутнім. Будь у тих місцях, що приносять тобі щастя. Я щаслива! Юпі )
Ось фото диво-авто і жахливої якості неперевершені Brutto :)

Який прекрасний день!

Хто найщасливіша людина на планеті? Я найщасливіша людина на планеті:) Дякую усім, хто зробив цей день, одним з найпрекрасніших у моєму житті:)

Чим би дитя не бавилось

Учорашній мій день був щасливим-щасливим. Тепла весняна погода. Лишалося 5 днів до мого дня народження.
Учора знову їла морозиво:) люблю, коли мене люблять і пригощають смаколиками)
А потім в макдональдсі я попросила собі лавровий віночок, які видавали до ювілею Олімпійських ігор (120 років). І ходила у цьому віночку по вулиці:D Дитя, таке дитя:)

Казка про любов

Ішла доля через світ і несла пакунки,
Продавати на базарі дивнії дарунки.
В тих пакунках почуття - не перли й корали.
Продавалась ще й любов, та її не брали.
Наче була не погана, лиш наївна дуже,
А наївність в нашім світі, ох не люблять, друже.
А з любов'ю йшли у парі вірність і турбота.
Та відкрити ці дарунки - це важка робота.
Але ж люд цей став лінивий - їм усе на таці
Подавай, бо із життям цим зовсім не до праці.
От байдужість беруть радо, щоб не заважало
Чуже горе...А придбав ось цей пакунок, серце вже й заклало.
Ну а ще стояла черга на великі брЕхні,
Бо правдивим жити тяжко - втопчуть на поверхні.
О!  А то он що за черга, що не видно краю?
А-а-а,  стоять це за багатством дами, як з Версалю.
Це вони купують в долі "женихів" заможних.
Хай холодні, та з грошима - з цими жити можна.
Аж ось раптом на базар прибігло дівчисько.
Воно бігло дуже радо - поспіша до річки.
І побачила любов, що збилась в куточку.
Пожаліла та й купила, понесла в клунОчку.
Біля річечки відкрила - скрізь аж засіяло.
І побачила дівчИна, як любові мало
У всім світі зовсім трішки, маласенька жменька.
Засмутилася юначка - схлипнула тихенько.
Ну а витерши сльозу, вирішила твердо.
"Буду сіяти добро - це вже моє кредо".
І зробило це дівча дивовижні речі:
Висадило цю любов у серцях малечі.
І росте любов тихенько у серцях, міцніє,
А як виросте вже зовсім - увесь світ зігріє.
(с) Роксолана Лісовська

стомлена і щаслива

З мультиком у мене якось так у не склалося. Але я їх і так з малим щодня дивлюсь)
Учорашній день був довгий. Зустрілася з подругою, яку ще з зимової сесії не бачила (та невже це сталося?!)
Перед цим з'їла мороооозива, яким обмастили моє личко:)
Такі от справи.
А зараз ще ніжуся в ліжечку, але вже вставатиму. Жо вісімнадцяти 5 днів лишилось - не можна гаяти ні хвилини)

День починається із задоволення - арахісової пасти))

Як прожити останні дні до повноліття?

Нууу, я виконала обіцянку - усім усе пробачила. А щодо дитинчастості, то мультик перед сном буду дивитись. А ще я сьогодні потанцювала в коридорі, походила підстрибуючи по вуличці і обійняла кількох людей:) А потім мене пригостили класнючою і смачною шоколадкою - завтра куплю 18 штук і віддам Платохі, а може сама злопаю:) До речі, день мій закінчився неочікувано приємно, додому мене завезли машиною. Ось такі от останні деньки.

зробити свій світ кращим до повноліття

Залишилося лише 7 днів до мого повноліття. Тож цей тиждень я хочу зробити незабутнім. Він буде сповненим дитячої наївності, радості і сміху. Та перше, що я хочу зробити сьогодні - відпустити усі образи. І подивитися мультик:)
А коли з'явиться світло, я напишу про свій учорашній день. Він був класний)

з ліхтариком:)

Мій юний фотограф тренується на мені)

За тиждень 18, а я все ще маленька дитинка)

Поєднані війною і...соц мережею

За 200 кілометрів від війни своїм буденним життям живе місто Павлоград. Зі сходом сонця воно оживає. Люди прокидаються з різними думками: хтось заклопотаний недоробленими справами, хтось розраховує, як же швидше зібрати дітей у школу, щоб ті не спізнились. А хтось – із думкою про одного солдата, що воює там, за 200 кілометрів від неї. Ця хтось, це дівчина Юля. Щоранку вона прокидається з однією думкою: «У мене найкращий у світі хлопець!». А потім поринає у спогади.

«Ох ці соціальні мережі! І як же вони так поєднують людей?» - сміється сама з себе.

«А все почалося з «лайку». Йому сподобалося моє фото. Потім пролунав звук повідомлення. «Привіт», - написав мені Артур. (Ніколи б не подумала, що я знайомитимусь «В контакті») Потім він розповідав, як пішов добровольцем в армію, які там добрі і хоробрі хлопці, де вони живуть, що роблять у вільний час. Розповідав, що холодна тушонка зовсім прісна, а як нагріти її над вогнем – стає солоною. «Ось такі чудеса тут бувають!» - напівжартома, напівзачудовано казав він. Єдине чого не розповідав, це того, як там важко. Жодного разу не жалівся. Лише мене підбадьорював, повторював що скоро усе буде добре. І я…зацікавилася ним.

Я, дівчина, яка має непогану кар'єру моделі, я, за якою стоїть черга шанувальників, майже закохалася в абсолютно незнайомого хлопця з «контакту». «Ось такі чудеса ТУТ бувають!» - потім розповідала я Артуру під час нашої зустрічі. Недарма ж кажуть, що любов зла...»

Найчастіше Юля згадує їх першу зустріч, трепетно зберігає у пам'яті кожну секунду, проведену з ним.

«Після двох місяців нашого спілкування по телефону, я вирішила поїхати до нього в АТО. Не витримала. Захотіла познайомитися в живу. Йому дали вихідний на добу, і цю добу я провела поруч зі справжнім чоловіком, в теплі, турботі і розумінні. Ми закохалися один в одного буквально з першого погляду».

Це була перша, але не остання їх зустріч. Через тиждень він приїхав у відпустку.

«Ми живемо в одному місті. Тож всю його відпустку, ці швидкоплинні 15 днів, я жила з ним. Після цього він приїжджав ще чотири рази за різними обставинами. Увесь цей час прожитий без нього, я просто чекала…вірно чекала». 

 Усім, хто запитує, що ж буде далі, Юля щиро відповідає:

«Я просто вірю, що все буде добре. Ще трішки і він буде завжди поруч. Він у мене хлопець такий, що все переживе і все зможе! Я просто вірю в нього. От і все!»