І промінням ніжно мене будить
Та в думках витає "припини" -
Я все та ж, мене від світу нудить
І від болю, лицемірства, від людей,
Наче сонце все таке ж, але не гріє.
В цій війні ми всі лише спудей.
Сміх - не сміх, та й радістю не віє.
А що я? Живу, встаю, працюю,
Граю в crambo, себто римування
Та в душі давно вже не танцюю
В ній тепер лиш відчай і зітхання
Поселились, все ніяк не з"їдуть.
І далеко десь сховали вже ключі.
Ці незвані гості більше не поїдуть.
А хоча...А може? Уночі...
А на ранок...як розплющу очі
Сходить сонце, як і мої сни
І розквітнуть усмішки дівочі,
Скажуть мені: "Більш нема війни"
Немає коментарів:
Дописати коментар