У Жмеринку через Бердичів, або моя подорож до Львова

ДЕНЬ 1

Збираємось у подорож

Мій сон порушив звук будильника. На годиннику 6:30 - час прокидатись. Як завжди, перевіряю електронну пошту. Хочеться заплющити очі і ще трішки подрімати, але Гоша - мій папуга - не дає сну поглинути мою свідомість. Він своєю піснею ніби нагадує: "Тебе чекає Львів". Тож я встаю і йду вмиватись. У подорож ми їдемо сім'єю: батьки, брат, я - і всі одночасно починають збирати речі:

- Агов, хто у ванній кімнаті?

- Я тут, скоро вийду.

- Мамо, ти вже попрасувала речі? Дошка вільна?

- Ще ні, ти мала звечора зібратись...

Гуп...гуп...гуп

По сходах біжить восьмирічний брат.

- Мамо, а можна я з собою ракетку візьму?

- Ну і де ти нею гратися будеш? Візьми краще книжку.

- Ну ма-а-а. А я все-одно візьму

- Та бери вже...

Голос тата:

- То ми вже з маршрутом визначились?

І так увесь ранок.

Нарешті зібрались. Так, світло, вода, газ - усе вимкнули.

Фух. Сіли в машину, завелись. Ну, з Богом.

Пошуки готелю

По дорозі намагаємося забронювати номер у одному з готелів Львова. Усе марно, виявляється, вони ще за місяць замовлені.

Змінюємо плани: цю ніч заночуємо в Рогатині. Бронюємо кімнату в готелі "Еліт центр". Вона нам обійшлась у 200 грн., для порівняння, у Львові ціна за номер більше 1000 грн.

У скло барабанить дощ, в машині грає музика - сімейна ідилія. У такі моменти ти розумієш, наскільки ти щаслива людина і як добре, коли поруч з тобою найрідніші...

Олеський замок

Перша зупинка: с. Олесько. Перед нами височіє Олеський замок. Вийшовши на вулицю ми зрозуміли, що втома від 5-годинної подорожі вмить пройшла.

Олеський замок — пам’ятка архітектури та історії XIII–XVIII століття, розташований у смт Олесько, Буського району Львівської області. Один із найдавніших в Україні замків, імовірно, побудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича на плато пагорба, який височить серед заплави р. Ліберція.       

Моросить дощ, на землю спустився туман. Ми ніби потрапили у середньовіччя. Погода анітрохи не псує прогулянку, навпаки, створює ще більшу атмосферність.

У замку можна спуститись в підземелля на виставку експонатів середньовічних катувань. Ціна для дорослих 10 грн., для школярів - 5. За додаткову плату (10 грн.) можна робити фото. Наступна виставка - історія Олеського замку: від середньовіччя до сучасності. Ціна: 20 грн. для дорослих, 10 для студентів і 5 для школярів. Попередньо можна замовити екскурсію для групи.

Попрощавшись із Олеськами, їдемо дивитись на Підгорецький замок, що за 10 км.

Пригода в Підгірцях

На жаль, приїхали запізно, адже о 16:00 його зачиняють. Охоронець навідріз відмовився нас пускати, але після довгих благань ми почули такі солодкі для нас слова: "За чорною машиною ліворуч чорний вихід. Тільки тихо"

Обережно пробираючись, ми нарешті побачили в заборі маленькі двері. Обернувшись по сторонах, тихенько прочинили їх. Заходимо по-одному, щоб нас ніхто не помітив. Зачиняємо за собою двері. Хвиля блаженної насолоди: ми це зробили! В обличчя б'є дощ, по доріжці розмірено повзуть равлики, розміром з долоню, здається, ніби вони тут господарі. Навколо дерева, що потонули в тумані, а перед нами велично височіє Підгорецький замок.

Підгорецький замок - один з найкращих у Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Палац називали "польським Версалем"...

Мурований замок заснував у 1635 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський на місці давніших укріплень, що належали родині Підгорецьких.

Саме цю споруду зробили Лувром, коли знімали усім відомий пригодницький фільм «Д'Артаньян і три мушкетери». Тут проходили різні частини "Марлезонського балету" і саме сюди Д'Артаньян привіз підвіски від герцога Бекінгема.

Наша цікавість змушує нас зайти всередину, однак дорогу нам заступає охоронець і історія повторюється знову:

- Впустіть нас, будь ласка.

- Ні, вже зачинено.

- Ну дозвольте, ми швиденько.

- Не можу. Не дозволено.

- Та будьте ж людиною, з самого Києва до вас їхали.

- Ну заходьте вже, тільки дуже швидко.

І знову щастя від нашої маленької перемоги. Ми пройшлись по сходах, де ходив Д'артаньян, погуляли в дворі. Красно подякувавши охоронцю, ще трохи помилувалися околицями і вийшовши, знову ж таки чорним виходом, вирушили далі.

Готель «Еліт центр»

На сьогодні вже досить: їдемо у Рогатин. Хоч знаходиться він за 90 км., через нерівний асфальт, а точніше, щебінь із вставками асфальту, їхати довелося 2 години.

Готель "Еліт центр" гостинно зустрів нас...ремонтом. Потім добрі люди підказали, що вхід знаходиться з іншої сторони. Нам на вибір запропонували 2 номера. Уподобавши один з них, вирішили заселитися, однак з сумом зрозуміли, що нам не вистачає одного ліжка. Слізно попросивши працівницю готелю дозволити нам перенести ліжко з сусіднього номера, ми отримали дозвіл, але за умови, що зранку ми його повернемо на законне місце, щоб у дівчини потім не було неприємностей.

Номер виявився дуже хорошим: світлий, теплий, зі зручностями і телевізором. До речі, у готелі є вільний w-fi. Залишивши речі, ідемо вечеряти. На вибір є піцерія, бар і ресторан. Заходимо в ресторан. Оформлений дуже гарно, на скатертинах жодної плямки. Кухня непогана, щоправда кухарка певно була закохана, тож страви посолила щедро. Загалом, ціни дуже демократичні. Приміром, печеня по-гуцульськи коштує 35 грн., а салат "Рогатинський" - 24. Повечерявши, ідемо в номер. Щасливі, засинаємо в очікуванні наступного дня.

ДЕНЬ 2

Прощання з готелем. Грязьовий вулкан. Соляна криниця.

На жаль, і ресторан, і піцерія, і бар відчиняються об 11:00, тож поснідати нам не вдалося, однак дівчина з рецепшину о 8 ранку принесла нам в номер чай, що дуже приємно здивувало. Загалом готель "Еліт центр" залишив приємні враження. Єдиним мінусом був неприємний запах у вбиральні.

Виїхавши з готелю, ми попрямували у с. Старуня подивитись на диво природи - грязьовий вулкан.

Старуня – геологічна пам’ятка природи, розміщена на площі 60 га, її ще називають «Диво–Старуня». На території села знайдено 17 давніх людськихпоселень VІІ-V тисячоліть до н.е. Окрім цього, тут знаходиться єдиний  і унікальний у світі грязьовий вулкан. З’явився він у 1977 році після землетрусу в Румунії. Висота конусу на той час сягала 3 метрів, а грязеві потоки, до складу яких входила нафта і озокерит, розтеклися на 50-60 метрів. Вулкан діє з різною інтенсивністю та періодичністю.

З 20-х років минулого століття на місці старої бурової «Надія» палає газовий вогонь.

Після такої собі прогулянки ми всі були у "чорному золоті", тож збираючись у Старуню варто одягнути одяг, який буде не шкода потім викинути.

Недалеко від грязьового вулкану є ще одне диво природи - колодязь із 70% вмістом солі у воді. Найцікавіше, що навколо криниці розлилася прісна вода, у якій вирує життя. Відповідь на питання як кринична вода не змішується із навколишньою ми так і не змогли знайти.

Старунській криниці уже понад 250 років. Концентрація солі у воді складає 70%. У такому розчині наші предки зберігали м'ясо та рибу. За переказами старожилів, сіль, вироблена на місцевих солеварнях ,забезпечувала не тільки потреби населення даного регіону, а й була предметом обміну і торгівлі ще в ІХ-ХІІІ ст.

Для наочності вирішили спробувати воду. Справді: така солона, аж гірка. Тож вживати не рекомендуємо.

Раптова поїздка у Карпати

Попрощавшись із красотами с. Старуня, вирушаємо в Моршин, оздоровитись цілющою водою. Поки прогулювались і набирали воду зрозуміли, що їхати до Львова уже пізно, тож розвертаємо машину і їдемо в Карпати. Коли ми приїхали у с. Гребінь, побачили, що усі бази відпочинку зайняті. На гори спустилася ніч, стало прохолодно. Ми одні серед гір і дерев, без житла і зв'язку з цивілізацією. Їдемо прямо, аж раптом помічаємо вже трохи "поїдену" іржею вивіску "Житло. Сауна" і номер телефону. Намагаємось знайти мобільний зв'язок. Телефонуємо, пояснюємо ситуацію, і чуємо у слухавці такий рідний і приємний голос: «Так, під'їжджайте, ще кімната є».

Пан Микола (госпродар будинку) гостинно нас зустрів і показав наші апартаменти.

У домі сидіти не хотілось, тож пішли оглядати місцевість. Велич гір, спів птахів, чисте гірське повітря і шум гірської річки поєднує людину з природою і водночас зближує найрідніших. Тільки тут, серед дикої природи Карпат, ти розумієш, що людина - це маленька, непомітна комаха, яка літає у нескінченних просторах космосу повільно проживаючи свій вік.

Після роздумів повертаємося в номер. Утома дається в знаки, тож полягавши на ліжка, ми потонули уві сні.

ДЕНЬ 3

Кінець подорожі

Будильник. 6 ранку. Прокидаємося і йдемо підкорювати вершини. Ох це ранкове гірське повітря... Описати словами неможливо, це потрібно відчути. Раптом згадуємо, що ми ще так і не доїхали до нашого пункту призначення, тож перевдягаємось і сідаємо в машину. Тепер нарешті у Львів. Доїхали спокійно, без пригод. Дорога зайняла 2 години. Можна видихнути. Добралися...