Доброго ранку, щоденнику. Коли у мене був складний період, я почала писати про кожен, чи майже кжен, свій день. Однак зараз я настільки щаслива, і життя моє насичене, що уже майже місяць тут не з"являлась. З останнього, що у мене сталося, це, певно, святкування нового року. Я святкувала у колі рідних і дорогих мені людей. Загалом нас було 11. Потім молодшенькі полягали спати, старшенькі продовжили сидіти за столом, а четверо середульшеньких, тобто нас, продовжили святкування, гуляючи нічним містом. Першого числа, окрім Нового року і дня народження Степана Бандери, є ще одне свято. У цей день народилася ще одна прекрасна людина - моя матуся. Цього року наш дім наповнився величезною кількістю квітів і подарунків. Мамунічка зніяковіла від такої уваги, навіть насварилася на нас. Проте я знаю, їй було приємно. Жоден з гостей не залишився без подарунка. Цього року ми усі були слухняними, тож Дід Мороз розщедрився, і майже усі отримали навіть по кілька подарунків:) Приготування були складними. Дні трохи нервовими: прибирання...готовка...потрібно, щоб усе гарно було...скоро гості прийдуть.
О, бій курантів моя сім"я і, звісно, я слухали, як завжди, не вдома. Ми не зраджуємо традиції. Якщо раніше щороку ми були на Майдані, то останні два роки - на Софіївській площі.
Усе було душевно, був лише єдиний мінус - промова президента.
Було таке відчуття, ніби узяли минулорічний запис і пустили зараз. Знову ми переможемо...усе буде добре...війна скоро закінчиться...треба лише надіятись.
Та скільки уже надіятися можна?? Рік пройшов, а ти, виродку (перепрошую), досі не можеш країну до ладу довести іхлопців наших від смерті врятувати. Дякую, хоч за рік зміг нашкребти на одяг солдатам, і то не впевнена, чи ти це був.
Рік пройшов, ти досі завод і канал не продав. Бог з ним з тим заводом - збагачуйся на здоров"я, нам не шкода, лише хоч часточку від своїх мільярдів віддай країні. Ні, не нам, простим смертним, ми якось уже самі заробимо, хлопцям, які воюють.
А ти ж, замість цього, у жовтні ти новий магазин "Рошен" відкрив. Сволота...людських слів не вистачає...
Але годі вже про це.
Атмосферу змінив гімн. Якщо під час промови люди були неуважними, то, зачувши гімн, усі залишили свої розмови і співали. Просто щиро і душевно співали...
Після нічної прогулянки моїм рідним Вишневим, наша чеввірка змерзла, тож ми, щоб уже до мене не повертатися пішли додому до подруги, там пробули до сьомої чи то восьомї.
Згодом двійко лишилося у подруги, а ще двоє таємничих осіб, серед яких була і я повернулися до мене, там ми ще, разом з моїм татом попили чайку з тортиком і роз"їхались хто куди. Хто додому, а хто в свої ліжечка:)
Немає коментарів:
Дописати коментар