Привіт щоденничку. Кілька днів хотіла написати про те, як гарно відсвяткувала Різдво, учора хотіла написати смішну історію, як погуляла із родиною і знову упала на коліно, яке побила ще на Новий рік, але воно так і не зажило. Однак, повертаюся до тебе тоді, коли мені погано.
Насправді, навіть не знаю, чому на душі "коти шкребуть", не знаю, чому лежу і плачу, ех, дівчата...:)
Яка причина для смутку? вона наче є, але я сама не можу, навіть, для себе її сформулювати.
Знаєш, а ні, не знаєш, ти ж віртуальний щоденник. Та все ж...
Знаєш, є у житті такі люди, яких ти намагаєшся викреслити зі свого життя. От зробили тобі боляче, ти пробачив, але щоб біль не повертався, намагаєшся їх викреслити, а вони, як на зло, знову з"являються і ятрять душу.
Якщо немає таких людей, то це прекрасно. У мене ж є...на жаль...
А ще інколи люди, які не на останньому для тебе місці болю завдають.
Склалася негарна ситуація, а я ж нервова страшенно. Пережите в минулому році дає про себе знати, тож починаю дуже сильно нервувати через будь-яку неприємність, навіть надто сильно.
Зараз лежу, на очах сльози, всю трусить так, що друкувати не можу нормально, кинуло в жар (певно температура піднялась). Від нервів темні плями перед очима з"явилися.
Боюсь, бо не розумію, що зі мною. Мені страшно, відчуваю себе маленькою заляканою покинутою дитиною.
Як добре, що зі мною є моя родина, хоча їм не можу це розповісти, вони і так перехвилювались в минулому році через мене.
Немає коментарів:
Дописати коментар