Заховай мене собою, щоб, навіть, весняний вітер не міг розкуйовдити моє волосся.
Я не хочу бути мудрою, грайливою чи звабливою.
На мить хочу лишитися дитиною, у якої відібрали цукерку, і тому вона плаче.
Можливо, на мить, а, може, на все життя.
Поруч хочу бачити однолюба, який і через роки пам"ятатиме мене.
Бути тією, яку мозок вперто відмовлятиметься забути.
І не забуде...
Кажеш, що зможеш покохати іншу. Хм...можливо.
Але, як би не було егоїстично з мого боку, я навік закарбуюся у твоєму серці.
Я вже там...
Жоден ніж не зможе вирізати звідти мене.
Адже хіба людина може жити без серця?
Ти зможеш заховати ці спогади далеко на дно, укрити їх миттєвостями, як подорожником,
Але вони однак повертатимуться до тебе, бо це вже частина тебе.
Чи мені важко? Не знаю - творчі люди такі мінливі.
Але якщо тобі до вподоби мої наївні погляди, тоді нам з тобою по дорозі.
Немає коментарів:
Дописати коментар