У мене сьогодні день для Би-2. Він навіяв якусь меланхолію. Я побачила біди людей.
Ходила на прогулянку. Відчула себе феміністкою: сама відчиняла собі двері, сама платила за каву, ну і коли повіяв вітер і стало холодно, кофту мені не запропонували одягнути) але то таке. Все одно добре, що за три дні з дому вийшла. Історія про інше.
Мамуня відправила в магазин, на вулиці ішов дощ, але як треба, то треба.
Зайшла в магазин. Стала у чергу. Дивлюсь, біля мене стоять хлопчики років 11, у благеньких футболочках, місцями потертих, у тапочках, з брудними ручками і ніжками. Забігли, звісно, не для того, щоб щось купити, а щоб сховатися від дощу. Поруч також стояв чоловік, ми з ним дивилися на дітлахів. Він доїдав морозиво, аж раптом каже: "хлопці, я тут морозиво куштую, але вже так об"ївся, може, ви мені допоможете?" і купив їм по упаковці морозива. Мене переповнювали емоції співчуття і радості, що ще є такі добрі люди. Уперше за, певно, пів року мені захотілося плакати. Купила усе що потрібно і...по шоколадці хлопчакам.
Дуже вдячна тому чоловіку. Такі, як він, роблять цей світ кращим. Дякую йому увесь вечір. Дякую, що він пробуджує людяність і співчуття. Побачила людину з великої літери.
Немає коментарів:
Дописати коментар