Кохання - не слова, а вчинки

Я - закостенілий романтик. Справді, від мозку і до кісток. Хоч маю досить хороший як для дівчини характер, але...звісно, як же без але:)
Ось і напишу про своє "але".
 Мене щоранку потрібно будити повідомленням "добрий раночок", щовечора вкрадати спати смс "на добраніч, сонечко", після кожної розмови по телефону казати "я тебе кохаю", ще непогано надсилати романтичні пісеньки, ах, ледь не забула...квіти. Дарувати квіти, без приводу, хоча б раз на місяць. Ну а ще я маю знати, де ти є і з ким. І не гуляти один на один з дівчиною - хоча б утрьох.
Як мене таку витерпіти? Ну терпіти мене не треба, а от кохати можна. Усе просто) Якщо ви не виконуєте моє "але", можете бути вільні;)
Мій хлопець, на щастя, мене кохає, а не терпить. Здавалося б цукерково-букетний період мав би вже пройти, але ненаглядний усе ще мужньо тримається. Правила виконує майже 100-відсотково)
А тепер поговоримо про "майже".
На роботі вони зараз мають серйозний проект, тож вільного часу у нього немає. Робота відбирає усесь час.
Що це для мене? Та це просто трагедія! Два тижні я "вмирала" від нестачі уваги. Де зникли фрази "моя принцеса", а де мої смс, чому так рідко приходять? Коли вмикала розум, то заппокоювала себе тим, що людина на роботі. Але згодом прокидався мій романтик, і я ридала навзрид, що я бідна-нещасна, покинута.
Сьогодні ж у мене трапилася неприємність: важливі файли з карти пам"яті мій комп"ютер не хотів читати. Я в сльозах телефоную хлопцю. Розбудила його. А йому сьогодні знову на роботу. Однак, він бере свій ноут і їде до мене - рятувати файли і мене від істерики.
Приїжджає з важелезним рюкзаком, зефірчиком (його я їм, коли хандрю) і льодяниками. Намагається щось зробити з файлами, але, певно, то вже був кінець недовгого життя файлів.
Не склалося...але час не  стоїть на місці, тож відправляю його на роботу.
І так, мораль сєй басні такова: щире кохання проявляється у вчинках, але і без романтики мене лишати не треба;)