За 200 кілометрів від війни своїм буденним життям
живе місто Павлоград. Зі сходом сонця воно оживає. Люди прокидаються з різними
думками: хтось заклопотаний недоробленими справами, хтось розраховує, як же
швидше зібрати дітей у школу, щоб ті не спізнились. А хтось – із думкою про
одного солдата, що воює там, за 200 кілометрів від неї. Ця хтось, це дівчина
Юля. Щоранку вона прокидається з однією думкою: «У мене найкращий у світі
хлопець!». А потім поринає у спогади.
«Ох ці соціальні мережі! І як же вони так поєднують
людей?» - сміється сама з себе.
«А все почалося з «лайку». Йому сподобалося моє
фото. Потім пролунав звук повідомлення. «Привіт», - написав мені Артур. (Ніколи
б не подумала, що я знайомитимусь «В контакті») Потім він розповідав, як пішов
добровольцем в армію, які там добрі і хоробрі хлопці, де вони живуть, що
роблять у вільний час. Розповідав, що холодна тушонка зовсім прісна, а як
нагріти її над вогнем – стає солоною. «Ось такі чудеса тут бувають!» -
напівжартома, напівзачудовано казав він. Єдине чого не розповідав, це того, як
там важко. Жодного разу не жалівся. Лише мене підбадьорював, повторював що
скоро усе буде добре. І я…зацікавилася ним.
Я, дівчина, яка має непогану кар'єру моделі, я, за
якою стоїть черга шанувальників, майже закохалася в абсолютно незнайомого
хлопця з «контакту». «Ось такі чудеса ТУТ бувають!» - потім розповідала я
Артуру під час нашої зустрічі. Недарма ж кажуть, що любов зла...»
Найчастіше Юля згадує їх першу зустріч, трепетно
зберігає у пам'яті кожну секунду, проведену з ним.
«Після двох місяців нашого спілкування по телефону,
я вирішила поїхати до нього в АТО. Не витримала. Захотіла познайомитися в живу.
Йому дали вихідний на добу, і цю добу я провела поруч зі справжнім чоловіком, в
теплі, турботі і розумінні. Ми закохалися один в одного буквально з першого
погляду».
Це була перша, але не остання їх зустріч. Через
тиждень він приїхав у відпустку.
«Ми живемо в одному місті. Тож всю його відпустку,
ці швидкоплинні 15 днів, я жила з ним. Після цього він приїжджав ще чотири рази
за різними обставинами. Увесь цей час прожитий без нього, я просто чекала…вірно
чекала».
Усім, хто
запитує, що ж буде далі, Юля щиро відповідає:
«Я просто вірю, що все буде добре. Ще трішки і він
буде завжди поруч. Він у мене хлопець такий, що все переживе і все зможе! Я
просто вірю в нього. От і все!»
Немає коментарів:
Дописати коментар