Кажете, чорна кішка до біди. Та де там... Отже, після того, як я дописала сьогоднішній ранковий запис, я зателефонувала Андрію з Першого, запитати, чи все в силі, він сказав, що не встигає і щоб я після другої пари під"їхала. Ну ок. Посиділа трохи і почала збиратись. Вийшла з під"їзду, аж тут мені дорогу кішечка перебігла, сіренька така, пухнаста. Сіла і дивиться на мене, нікуди не йде. "От хитрюга", - посміхаюсь до неї і йду далі. От тут все і почалося. Вийшовши з двору, я згадала, що забула форму для фізкультури, а ще сміття не викинула. Дивлюсь на годинник - нічого, встигну повернутись, однак раніше вийшла. Підіймаюсь на 5-ий поверх. забираю речі і сміття і спускаюсь. Дійшла до другого поверху, аж раптом згадую, що забула зошит узяти, який мала дівчинці дати. Сварячись на себе усіма словами, які тільки знаю, знову підіймаюсь у квартиру. Забираю той чортів зошит, спускаюсь і йду. Викинула сміття. Фух, невже нарешті це все закінчилося. Ага, подумала, що в казку потрапила? Не тут то було. Дивлюсь на годинний. От бляха-муха, запізнююсь уже. Мдааа, вийшла одна раніше. З усіх сил біжу на маршрутку. Поки стояла на зупинці чомусь вирішила заглянути в пакет з формою, аж раптом сюрприз, а майки там немає. Від розпачу дзвоню мамі. "Ну така доля, якщо скільки разів додому поверталась та ще й річ забула, отже не треба тобі на фізкультуру йти". Ех, вирішила послухати мудрої поради. Приїхала в інститут, і що б ви думали, я не запізнилась, але тепер це вже не важливо. Пішла в їдальню, де просиділа всю пару. Після цього пішла на зустріч з чоловіком,який пробув 100 днів у полоні ДНР. Думаю, не потрібно пояснювати, наскільки складною була лекція. Усі півтори години проревіла. Нелегко залишатися байдужим, коли розповідають про те, як там ті виродки (назвала б по-іншому, так виховання не дозволяє) усю ніч катували 60-річних бабусю й дідуся - до ранку вони померли...
Однак моя ненависть до ворогів перетворилася у злість до однокурсника. Я йому дуже вдячна за цю зустріч, однак, коли він зупинив розповідь пана Валерія, щоб показово роздати грамоти (навіщо ці грамоти були не розповідатиму - чергова його авантюра), я була ладна його привселюдно вилаяти. Та замість того, щоб ці папірці роздавати, потрібно було Валерію Макеєву квіти подарувати і в ноги поклонитися. Такою сердитою давно не була...
Відсиділа пару, думала на Перший поїхати. Ага, де там, бац, і нам ще одну пару поставили. Сходила на стажування...
Відсиділа і цю пару. Пішла з Наталкою на зупинку. Побачила тролейбус - почала бігти до нього, на ходу прощаючись з Наталочкою. Фух, встигла, якийсь добрий чоловік квиточок мені дав. Та невже о пів на восьму день нарешті поліпшується. Ага, розмріялась - виявляється не на той тролейбус сіла. Змирившись із сьогоднішнім сірим днем, пересідаю на інший. А я ще й пости не встигла сьогодні, тільки булочку в їдальні купила, тож вирішила свої невдачі заїсти дабл чіз меню в макдональдсі. Після цього сіла в маршрутку і поїхала додому.
А закінчився мій день тим, що я отруїлася - з"їденої булочки вистачило. (це не макдональдс, бо недобре себе ще в інституті почала почувати).
Сподіваюся, що це всі невдачі на сь
огодні, тож піду спати, щоб ще, чого доброго, чогось не трапилось...
Немає коментарів:
Дописати коментар