Любий щоденнику, сьогодні я розкажу історію про гідний чоловічий вчинок. Отож, іду я на маршрутку, час пік, усі з роботи. Якраз моя під'їхала, розчинилися двері, і люди стрімголов наввипередки почали займати місця. Як не дивно (можливо це нормально, але мене щоразу дивує), їхала я в "чоловічій" маршрутці, тобто контенгент чоловіків переважав. Я заходила однією з останніх, тож місця мені, звісно, не дісталось. Лише 6 місць були зайняті жінками, на решті ж солодко розмістили свої стомлені мужні тіла представники чоловічої статі. Коли зайшла я, всі дружно підвели голови і так само дружно опустили їх. На те, що мені ніхто не запропонував сісти, я не образилась. Хто я їм така? І за які заслуги вони мають пропонувати мені місце? Лише через те, що я дівчина? Ні, це безглуздо. Ще невідомо, хто з нас більше стомився. Звісно, я розумію, слабка сильна стать, недорозвинена у-хромосома...(і це не в образу хлопцям, просто природа у них така. Вчителька з біології завжди казала нам, дівчатам, оберігати, захищати і леліяти наших захисників), однак, я дуже ревно ставлюсь, коли носії у-хромосоми лінуються підняти свої, мабуть, свинцем налиті попки, і запропонувати місце вагітній жінці, бабусі, або мамі з дитиною.
Цього разу, нагадаю, маршрутка забита, коли до нашої дружньої компанії приєдналася жінка з маленькою дитиною (хлопчику десь 5 було, ще букви добре не вимовляє), реакція на неї була така ж, як і на мене, обуренню моєму не було меж. І лише один ЧОЛОВІК, певно єдиний на всю маршрутку, через кілька хвилин таки поступився місцем. Мені захотілося зробити з ним селфі і вручити медаль. Не перевелись ще такі...
Юнаки, демонструйте, що ви не просто носії у-хромосоми, а справді сильна стать, на яку ми, дівчата, зможемо покластися, і ми любитимемо вас ще сильніше.
Немає коментарів:
Дописати коментар