Коли ти журналіст, але ти модель. (Запис за 05.11.2015)

Надворі туманний ранок. Я прокинулась, о пів на восьму в надії зробити домашнє. Та, як виявилось, мені цього зробити не вдалося. Коли тато відвіз Платона в школу, то подзвонив мамі, щоб вона виходила. Слухавку взяла я, папа сказав, що Платону потрібно було вишиванку одягнути, щоб поляків зустріти, чого ми благополучно не зробили.
Мама в паніці,"ой, доцюша, завези, йому вишванку". Школа знаходиться в іншому кінці міста, у мене не зроблені свої уроки + потрібно рано вийти з дому.
"Доць, я вже випрасувала її"
Ну що ж не зробиш заради улюбленого братика...Бурчу, але одягаюсь. Таки відвезла. Врешті-решт поляки не приїхали (а бодай їм!). Ну принаймні з уроками допомогла Платону.
Поїхала на Перший. Коли ми з дівчатами вже виходили, бо ще на пари потрібно було іти, ніяк не могли пройти крізь пункт пропуску - дверцята охоронці ніяк відчинити не могли.
- "що випускати нас не хочете?" - з посмішкою запитую
- "Такі моделі нам самим потрібні." - чуємо у відповідь.
Мда, те відчуття, коли ти журналіст, але ти модель...Однак приємно:)
Хоч до пар і не була готова, та все ж змогла закрити модуль і отримати 9 з 10 на парі.
Але на цьому день не закінчився. Зустрілася з одним юнаком - ну нехай він буде пан Н. Так от, погуляли, подуркували - давно не була такою щасливою. І на ручках носив мене, і погодував, і листям обкидав, і заморозив, та ще й квіти подарував. Не життя, а казка. Дякую тобі, Н, за чудово проведений час, а тобі, щоденнику, що маю змогу все це записати і закарбувати в пам"яті.