Сон творця (казочка від Ланочки, чи, швидше, міф на ніч)

Серед безмежного хаосу велична і непереможна сила створила маленьку блакитну крапку -  і була то наша Земля. А сила та був Бог.

У перший день створив Він небо і землю, пізніше світло відділив від темряви, на третій відділив землю від води. Після цього Він повелів з'явитись на землі рослинам і деревам, а дня четвертого осяяв Землю небесними світилами – сонцем і місяцем. На п’ятий створив дрібних істот і птахів. А шостого – нас, людей. Після плідної праці вирішив Бог спочити.

Сниться йому сон: поля зеленіють, під легеньким вітром колишуться дерева, перегукуються птахи. Аж чує:

-         Агов, Дано, пускай води по лісам і долинам, нехай природа прокидається, дерева і кущі сил набираються.

-         А що, Стрибоже - вітрів боже, замало вод я віддала? Дивися, квіти розпустились.

-          Хо-хо, та бачу-бачу, але ж ти дівчина-забудько. Про квіточки пам’ятаєш, а явір, велетень наш, ніяк напитися не може, мало йому вологи.

-         Виправлю, брате.

-         Агов, Кас’яне, буди Матір, нехай розпушується, рослинкам важко такий твердий ґрунт пробити. Та й людям час вже про город подумати. Нуж бо, буди , сувора зима її, мабуть-таки, стомила. Навіть Поревіт не допоміг, хоча так щедро снігом її присипав.

-         Уже іду. Мам-о-о-о…

-         Жарооче,  не витрачай вогонь свій дарма. Зігрій всю Землю, допоможи природі прокинутись…

-         А що, Стибоже, вирішив покерувати нами? (сміється)

-         (сміється також) Ну що ж поробиш, брате. Я по всіх усюдах літаю, усе бачу, про все відаю. Знаю, де яка незгода трапилась, кому допомога потрібна.

-         Ну що ж, літуне, лети – буди дерева, хай прокидаються, шепотом світ будять.

Прокинувсь Бог. «Що за химерний сон?» А потім зрозумів: «Я душу вклав у творення Землі, тож частинки мене у всіх стихіях природи залишились. Ох, плідно я попрацював». Потішився з цього Творець, поглянув на Землю, а люди там ідолів виділяють і поклоняються їм. «Е ні, не можна так, як поклонятись, то вже мені цілому, а не частинам моїм». І з’єднав Бог усі частини докупи, і сказав людям: «Я є Бог. Єдиний і неподільний».

А потім стер людям спогади про божків, та залишився один хлопчина з України, про якого забув Всевишній. Виріс той, постарішав. І передав свої спогади наступним поколінням. Розповзлися вони по краю цьому. Так і народилися міфи.