Дачний день

День сьогодні був насичений. Були і слова подяки від радості, були  сльози від горя. Почалося все з того, що папа сказав "Поїхали на дачу", ну проти папи не підеш, звісно, неохоче, але збираємось. По дорозі на дачу заїжджаємо в магазин. Ось тут мої батьки і вирішили наперед з професійним святом привітати (завтра день телебачення і радіомовлення). Я видурила у папи чохол на фотоапарат і нову карту пам"яті. Мамунька ж, знаючи мою неймовірну пристрасть до арахісового масла, вирішила порадувати мене черговою баночкою (боюсь, через кілька днів вона буде порожня:)). Приїхали ми на дачу, попрацювали, я пофотографувала. Аж заходить сусідка і запрошує нас бабку Марусю пам"янути - 40 днів їй завтра. Зайшли ми до неї  хату. І дивлюсь, усе таке знайоме, ось ліжко на якому вона влітку спала, а в іншій кімнаті піч, де вона взимку грілась. Розум говорить :завтра вже 40 днів...), однак свідомість не сприймає це. Сіли за стіл. Сльози полились рікою. Плакала так, що не могла потім зупинитись. Як уже сідали в машину, щоб додому їхати, розболілося серце. Світла пам"ять лишилась про неї. Нехай земля їй буде пухом...