Коли навколо темрява

Враження

Як живуть люди з обмеженими можливостями

 «Коли навколо темно, ти сам починаєш вигадувати кольори», - з таких слів почалася лекція в Інституті журналістики, присвячена життю незрячих.

Заплющ очі – дивися серцем.

Головною героїнею відео, яке показала студентам, виконавчий директор Львівського обласного осередку ВГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» Оксана Потимко стала п’ятикласниця Ангеліна Неволько – єдина в Україні сліпа дитина, яка навчається у звичайній школі. Від природи незряча, покинута біологічними батьками, дівчинка знайшла любов і турботу в прийомній сім’ї. Вона навчається у звичайній школі і уміє радіти життю, певно, більше ніж ми, здорові люди.

Як виглядає зелене яблуко вона, звісно, не знає, однак безпомилково може визначити колір весняного вітру, дружнього сміху або ж співу пташок.

Здорова людина завжди шукає сотні причин, чому вона не може щось зробити,  той час як людина з вадами  - тисячі, чому вона це зробить.

Ми вважаємо, що катання на велосипеді з заплющеними очима неможливе, адже не видно дороги, важко тримати координацію.

«Але ж ти чуєш кроки перехожих, відчуваєш кермо і твердість дороги під колесами» - переконує Ангеліна, катаючись. І це справді надихає.

«А ось  намалювала рибку» - вихваляється дівчинка. І це справді рибка. Малюнок цієї дівчинки не відрізнити від малюнка будь-якої іншої зрячої дитини.

Згадується слоган фільму «Поводир» - «заплющ очі і дивися серцем», так, Ангеліна дивиться на світ своїм великим дитячим серцем.

Наблизитися до незрячих.

Чи можна зрозуміти, як живуть такі люди? Мабуть, ні. Проте, студентам дозволили трохи наблизитися до їх проблеми. Охочим одягли на очі пов'язки і задали спробувати на дотик зрозуміти, що за фігура вибита на папері.

Це досить складно. Адже коли відключаються рецептори зору, чомусь логічне мислення відключається автоматично теж.

Перед тим, як одягнути пов'язки, студентам показали відео, як орієнтуватися в тих картинках. На відео показали, що спочатку необхідно на папері знайти вибиту букву, з якої починається слово, яке зображено на малюнку, а уже потім нащупувати картинку. Із чотирьох людей так зробила лише одна дівчина, усі ж інші в паніці намагалися знайти обриси малюнка.

Коли ти бачиш лише темряву руки стають очима, а доторки – зором. Через дві хвилини мозок нарешті усвідомлює, що рецептори зору не працюють, ще через п'ять тактильні відчуття загострюються, і лише ще через декілька хвилин мозок починає розпізнавати сигнали від рук. Але це справді важко і страшно.

Чому зрячі не бачать сліпих?

Незрячі люди живуть серед нас і їх багато. За даними офтальмолога Міністерства охорони здоров’я України Сергія Рикова, в Україні понад 50 тисяч людей із вадами зору, і понад 10 тисяч – це діти. Однак, точних даних про кількість незрячих в Україні не повідомляє жодне міністерство чи соціальне відомство. Тож тих, хто має серйозні порушення зору, в Україні може бути від 70 тисяч до 100 тисяч.

Але якщо їх так багато, то чому ми, зрячі, їх не бачимо? Бо країна їх ігнорує. Що у нас зроблено для людей, з обмеженими можливостями? Де-не-де поставили світлофори з звуковим супроводом? Та чи цього досить?

В Україні нараховується лише 6 спеціальних шкіл-інтернатів для сліпих дітей і 28 спецшкіл-інтернатів для слабозорих дітей. 6 шкіл на 10 тисяч дітей з обмеженими можливостями.

Вирішення проблеми.

 Звісно, сліпі діти розвивалися б швидше, якщо б навчалися поруч зі здоровими учнями. Однак у школах немає книг зі шрифтом Брайля.

«Друк шрифтом Брайля є шалено дорогим. Це буквально золоті книжки. При цьому друкувати підручники має право тільки Міністерство освіти. Ми тут, на жаль, ніяк не можемо «вклинитися». – розповідає Оксана Потимко.

Для полегшення читання книжок ВГО «УСІ» почали працювати над створенням «дейзі»-бібліотеки, про яку розповіла на зустрічі директор спілки інвалідів:

«Розуміючи, що друк шрифтом Брайля є шалено дорогим і що Ресурсний центр не зможе забезпечити підручниками всю Україну, ми пішли іншим шляхом. Минулого року ми почали створювати першу українську «дейзі»-бібліотеку у співпраці зі шведською академією «Свефі». «Дейзі»-книжка – це звичайна озвучена книжка. Але від книжки у форматі mp3 вона відрізняється кількома дуже важливими функціями.

Передовсім це швидкий пошук потрібного елементу видання: дитина, натиснувши кілька клавіш, може знайти те, що їй потрібно – сторінку, параграф, розділ, примітку, завдання будь-який елемент».

Про те, що незрячі дітки можуть рости і розвиватися поруч зі здоровими, доводить Ангеліна Неволько. Нам лише необхідно оточити їх турботою і розумінням. Тож, якщо докласти певних зусиль, таким дітям можна забезпечити щасливе дитинство і повноцінне життя.