День і справді виявився насиченим, навіть, більше ніж я очікувала. Тож напишу про свої пригоди загалом, а деталі і фото вже трохи пізніше.
Отож, стою я на виході, застібаю куртку і поправляю фотоапарат, аж раптом згадую, що пральна машина закінчила прати, а речі я так і не дістала. Сварячись, поглядаю на годинник, скидаю фотоапарат і біжу нагору вивішувати речі. Фух, усе вийшла, з надією, що якщо маршруточка швиденько приїде, то я якраз встигну.
Іду по вулиці і бачу, як одна за однією проїхали 3 потрібні мої маршрутки, на які я, звісно, вже не встигала. Незлим тихим словом згадую пральну машинку. Стою ще 15 хв на зупинці, чекаючи наступну маршрутку. Сіла. "Ланочка, усе добре, лекція не одразу почнеться, ти ще встигаєш". Маршрутка, на диво, доїхала швидко, а за нею відразу наступна під"їхала, на яку я пересісти мала. "О, чудо". Щаслива, їду, навіть за дорогою не слідкую, судоку розв"язую. Аж раптом кінцева. Як так? Мені ж на вул. Щусева, що недалеко від дорогожичів. Зиркнула у вікно - а я на вокзалі. Що тут коїться? І тут я розумію, що мені потрібно було на цю ж маршрутку сісти, але перед цим дорогу перейти. Щасливчик... Дивлюсь на годинник - комбо, до лекції 20 хвилин.
Ну що робити? Заходжу в метро. Від Вокзальної до Дорогожичів недалеко. Мчу...Думаєте, в метро вже нічого статися не може? ага, не тут то було - посеред тунелю потяг зупинився. До лекції 10 хвилин. Так, доля наді мною, певно, довго сміялась. Уф, нарешті Дорогожичі. Лишається 5 хвилин. Мда, а топати то не 5 хвилин, а від Щусева ще до Ризької... Біжу, була там лише один раз, тож дорогу не дуже запам"ятала. Мій навігатор вирішив зговоритися з долею, тому припинив працювати. "Ну і Бог з тобою, хоч просто мапу показуй - і на тому вдячна буду". Добігла, ні, долетіла, запізнилась лиш на 5 хвилин. Сиджу, слухаю лекцію Роланда Мікіані — блогера, спеціального кореспондента інформаційно-аналітичного порталу «Грузія Online» (іде запис цієї лекції) і тут мій навігатор згадує про мене і на всю аудиторію говорить мені, що у нього зник сигнал GPS. "Блін, дякую, ти що, прославитися на всю країну вирішив?" (Детальніше про лекцію в наступному пості)
Після лекції поїхала на пари - ледь висиділа перші дві, зробила висновок, що я уже вдячна Першому, на якому я стажування проходила, бо багато речей знала. Під кінець другої пари мої одногрупники солодко дрімали на партах. З третьої пари ми пішли вшановувати пам"ять героїв Небесної сотні. Послухали...поплакали...
Так як пара ще не закінчилась, то ми з друзями поїхали на Майдан їсти фалафель (така собі шаурма для вегетаріанців). На Майдані показували відео фрагменти з подій дворічної давності - по шкірі побігли мурашки... Однак довго ми там не стояли - натовп, грип і все таке, тож попрямували до своєї мети. попоїли - і в метро.
А тепер: ДУЖЕ, ДУЖЕ обережно переходьте з Хрещатика на Майдан (хто не пам"ятає, то там не східці, а просто спуск), бо побачила не найприємніше видовище: на підлозі сидить жінка з закривавленою головою, навколо неї купа серветок теж в крові.Благо, ніби все добре, бо при свідомості була. От. Все. Більше пригод не було. А, чоловік на Майдані на нас накричав, але то нічого, ми розуміємо...Він в інвалідному візку був (без ніг), ми хотіли його пропустити, а він розсердився. Ну а щоб на позитивній ноті закінчити, то ми бачили, як тато із маленьким сином на плечах, на скейті катвся - цікаве видовище) Ось.
Немає коментарів:
Дописати коментар