У когось карі, в когось сповнені блакиті.
Мої ж глибокі, ніжні, трохи в них страждання,
Вони добром з усього Всесвіту налиті.
Тону у них, від них полум"янію.
Соромлюсь, опускаю голову, мовчу.
Від них, пронизливих, хмелію.
Ніяк не надилюсь в них досхочу.
Я бачу кожен візеруночок у них.
І намагаюсь їх запам"ятати.
Такі прекрасні очі є лиш в тих,
Хто вміє щиро й віддано кохати.
Вони сміються весело до тебе,
Хоч інколи й суворо поглядають.
А коли зір той звернений до неба,
Із них ніби два янголи злітають.
Ох, очі-очі...дзеркало душі ...
Душа така ж глибока, як ці очі
Із ними не лякають грози і дощі,
Із ними не старшна і темінь ночі.
(с) Роксолана Лісовська
Немає коментарів:
Дописати коментар